Нашій сім’ї п’ятнадцять років. Ми одружилися відразу після закінчення університету. Наші відносини багато хто називав зразковими. Ах, якби вони лиш знали …
Пригоди чоловіка наліво почалися не відразу. Перші років десять між нами було все чудово. Та й можливостей гуляти у Михайла не було. Становлення власного бізнесу забирало не тільки весь час, але і сили. Приходячи додому після роботи, ми вечеряли і намагалися встигнути відпочити до нового дня. Так і пройшли ці п’ять років. За цей час ми не тільки підняли бізнес, а й стали батьками двох орлів, прекрасних хлопчиків. Здавалося, що ще потрібно. Достаток. Родина. Взаєморозуміння. Але з часом відбулися зміни.
Після розширення фірми і появи додаткових співробітників, у Міші з’явилася помічниця. Мила дівчина з наївним поглядом. Але згодом з’ясувалося, що наївності там не було.
Михайла ніби підмінили. З’явилася нетерпимість по відношенню до нас. Я намагалася згладжувати ситуацію і не допускати непорозумінь в сім’ї. Мені не хотілося вірити, що родина і життя може розсипатись, мов картковий будиночок. Я дуже цього не хотіла. Я прекрасно розуміла, що багато сімей так живуть. І живуть роками, навіть десятиліттями. Мені дуже хотілося вірити в краще для нас. Я вірила в наше спільне, щасливе майбутнє. Вірила і терпіла. Прощала. Тому, що любила. Намагалася зберегти те тендітне і ніжне, що вважала сім’єю – найголовнішим у житті.
Все б так і тривало, мабуть, якби не надмірне нахабство чергової «красуні». Вийшовши вранці з дітьми з під’їзду, я зустрілась з нахабним поглядом молодої дівчини, яка когось чекала на лавці. Як виявилося, вона чекала мене. Піднявшись з лави і зрівнявшись зі мною, молода особа чітко і голосно заявила, що вони з Михайлом вирішили офіційно оформити свої стосунки. Що жити будуть в нашій квартирі. І що я, разом зі своїми малолітніми дітьми, повинна з’їхати з її території. Розвернулася і пішла. А я стояла і не могла зрушити з місця. Далі все було в тумані. Не пам’ятаю, як прийшли до школи. По дорозі додому, вирішила заїхати до чоловіка на роботу. У мене було лишень одне питання.
Зайшовши в офіс, підійшла до дверей чоловіка. Піднявши руку, щоб постукавши, почула знайомий голос. Вона переповідала нашу ранкову зустріч. Переказ викликав у чоловіка глузливий сміх. Вдихнувши повітря побільше, я відчинила двері. Зустрілася поглядом з чоловіком і відчула холод. Більше нічого не було. Я вже давно вигадувала нашу родину. Її не було. Тепер я це усвідомила.
Повернувшись, я зібрала його речі. По дорозі встигла зайти і подати заяву на розлучення. В голові порожнеча. Як далі жити? Як заробляти? Бізнес весь оформлений на Мишу. Від нього допомоги не буде. А головне, що говорити дітям?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.com.
