Наталя нічим не відрізнялася від інших жінок. Вона була вдовою, сама поралася з господарством. Син приїжджав рідко: у нього своя сім’я, свої турботи.
Раптом у селі сталася дивовижна подія. Хтось підкинув до місцевого магазину породистого собаку. Почали мешканці її годувати. Наташа вирішила дати притулок бідоласі і забрала додому.
Собака відразу освоївся і потоваришував із Жучкою. Господиня назвала знайденого Дружком і раділа його дзвінкому голосу. Такого собаку треба було годувати м’ясом, а Наталка сама його не їла. Жила скромно. Але сусіди їй допомагали — вони працювали в їдальні місцевого санаторію, от і носили залишки їжі для вухатого.
Ближче до зими Наташа почала засмучуватися, чи не замерзне такий собака у вольєрі. Вона попросила місцевого майстра на всі руки – Славка, утеплити будку. Так у Дружка з’явився справжній палац — жоден пес на селі так шикарно не жив.
Славик сам по собі був хороший чоловік, щоправда, пустився берега свого часу. Раніше був завидним нареченим. Все село святкувало його весілля. Перша красуня на селі Маруся стала його дружиною. Але потім вона занедужала і пішла у засвіти, ось і почав заливати за комір Славко.
Залишився Славик сам. Усі жителі йому роботу доручали — золоті руки мав. Тільки от не щастило йому. Дружина із сином у засвіти пішли, будинок згорів. Залишився на вулиці. Всі односельці подивилися на попіл, поспівчували, а Наташа підійшла і сказала:
– Додому пішли.
— Немає в мене більше дому,— відповів Славко ледь чутним голосом.
— До мене пішли. Я тебе вмовляти не буду, не хочеш – не треба.
Так і зажили вдвох. Відмила, відгодувала, одягла. Щоправда, одяг Наталиного покійного чоловіка був великий на дрібного Славка. Навіть стрижку йому зробила модну.
— Ось глянь на себе! Нормальний мужик! Від сьогодні у тебе сухий закон. Якщо порушиш це правило – шукатимеш притулку деінде. Ясно? – Сказала Наталка.
– Так.
— Ось кімната сина, тут і житимеш. І допомагатимеш мені, потрібні мені чоловічі руки. Нудьгувати тут точно не доведеться.
— Добре, — відповів задоволений Славко.
— Вільний. Сьогодні вихідний, а із завтрашнього дня починаємо жити за графіком.
Вперше за останні 5 років він спав чистий та у нормальному ліжку. Наталя завжди була гарною господаркою. У її будинку було прибрано та пахло смачною їжею. Багато односельців сміялися з неї, казали, що закохалася вона у Славика, тож додому покликала. Але потім плітки затихли.
Славик більше не заливав за комір, як би його не кликали колишні друзі.
Через півроку до Наташі приїхав син із своїми дітьми. До Славка добре родичі ставилися. Діти, навіть дідом назвали і від нього не відходили, а він і радий. Грається з ними, мов дитина мала. Возить на собі і сміється.
Провели сина із сім’єю на автобус. Повернулись додому, а Славко плаче.
— Що трапилося? — засмутилася Наталя.
— Наташенько, дякую тобі за все. Ти навіть не уявляєш, як я тобі вдячний. Не знаю, за що мені таке щастя і така людина на життєвому шляху трапилась
— Це твоя заслуга. Я лише умови тобі нормальні створила. Давай, став чайник, діти он скільки смакоти привезли, будемо діду куштувати.
Автор не вказаний.
Головна картинка – pexels.
