fbpx

Залишився я сьогодні один, дружина з сином пішли гуляти. Мені дорікнули, мовляв, не можу вже який день приклеїти пластиковий поріжок біля балкона, син відірвав. Я, значить, вирішив на клей «Секунда» посадити, щоб уже напевно. Налив я клею на цю деталь, не пошкодував, несу, сідаю, притискаю. Сиджу чекаю, тисну. Ну, почекав, відпустив – тримається. Хотів встати.. Упс

Неочікувано… клей капнув по дорозі на паркет, причому, походу, конкретно капнув, а я наступив босою ногою, та ще всією вагою сидів хвилини 3… Наглухо, словом. Балкон відкритий, провітрював, холодно, закрити не можу. Мобілка лежить на столі, бачу… Дотягнутися – ніяк, домашній ще ближче, але теж ніяк… Намагаюся відклеїтися – боляче, не виходить, намертво сиджу.

Дружина буде гуляти ще мінімум годину. Спочатку я назвав себе всім тим, чим називаю тих, хто мене підрізає на дорозі… Спробував поплювати, може розмочити трохи, нуль. Потім подумав… А може мені, я перепрошую,  помочити ногу? Може допоможе?! Я не повинен був дати себе знайти в такому немудрому становищі, вона б сміялася ще рік… Ну, зважився, помочив… Нічого подібного! У підсумку: я замерзлий, приклеєний і мокрий… Сиджу димлю, чекаю неминучого сорому і стьобу дружини. Дзвонить, я не відкриваю, зрозуміло… Крутить ключами, ну, думаю все, зараз почнеться…

Якщо коротко, то після усвідомлення того, що сталося вона просто впала на підлогу і валялася, тримаючись за живіт… Потім підійшла ближче, зрозуміла що я сиджу в калюжі, дізнавшись , що це за калюжа впала ще на 5 хвилин. Взявши з мене обіцянку зводити її в ресторан, принесла мені пляшку розчинника… У мене тепер психологічна травма, ось так от.

Ходіть в тапочках, пані та панове!!!

Автор: vоlshebnik.

З мережі.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

You cannot copy content of this page