Я завжди вважав свою маму розумною, сильною жінкою, я пишався нею. Подумайте тільки: виховала мене сама, працювала, стежила за собою, ніколи не скаржилася на життя.
Для мене вона була прикладом, скажу вам відверто. Вона завжди говорила, що головне у житті – мати стабільність, надійність та підтримку рідних.
Мама завжди не лише говорила, але й доводила, що сім’я це найголовніші люди в житті:
— Запам’ятай Артемко: життя – океан у штормі. Нас із тобою в цьому океані лише двоє. Чим міцніше триматимемося один одного, тим щасливішими будемо.
Я тримався, досі тримаюся. Тому що життя показало не раз – тільки мама на моїй стороні завжди. Хоч би що трапилося, а мама тут, поряд і завжди допоможе.
Коли ми з Оксаною тільки почали жити разом, мама одразу дала зрозуміти, що це не дуже тішить. Вона завжди була привітна, навіть тепла у спілкуванні, але я помічав її погляд – вона оцінювала і була незадоволена.
Мама не раз говорила, що спати спокійно не може і повинна перевірити, чи моя дружина піклуватиметься про мене так, як робила вона все життя.
Мама ніколи не говорила прямо, але її натяки були очевидними. Якщо вона приносила пиріжки, обов’язково наголошувала, що від Оксани такого не дочекаєшся. Тут вона мала рацію, моя дівчина не була фанатом випічки.
Якщо бачила, що моя сорочка не ідеально випрасувана, обов’язково нагадувала Оксані, що доглянутий чоловік – це заслуга мудрої жінки.
А коли я нездужав, мама моментально з’являлася з медом, лимоном і малиною, робила мені чай і зітхала, адже ніхто про мене не міг так подбати, як це робила вона.
Мене це розчулювало, а Оксану чомусь відверто дратувало. Вона не розуміла, чому я дозволяю мамі так втручатися у наше життя. Я ж не бачив у цьому нічого поганого – мама просто звикла дбати про мене. Та й про кого ще? Вона моя мама, і це все сказано.
Все стало ще важче, коли в мене на роботі почалися негаразди. Мені скоротили зарплату, і ми зрозуміли, що більше не можемо дозволити собі орендоване житло.
Я запропонував тимчасово переїхати до мами, щоб заощадити. Оксана була категорично проти, але альтернатив у нас не було – батьки жили у маленькій однокімнатній квартирі.
Мені здавалося, що це гарне рішення. Мама завжди повторювала, що у її будинку мені завжди раді. Але як тільки ми переїхали, Оксана почала швидко змінюватися.
Мама була господаркою у своєму будинку, тому взяла під контроль абсолютно все. Вона перемивала після дружини посуд, перегладжувала її речі, готувала свої страви та викидала те, що приготувала Оксана не так. Все це вона робила від щирого піклування – хто, як не вона, краще знає, як доглядати свого сина.
Оксана мовчала. Вона не хотіла сцен, бо розуміла, що ми живемо в маминому будинку, а отже – правила тут встановлює вона.
Невдовзі Оксана дізналася, що при надії. Для мене це була радість, а для неї – випробування. Ми знову відклали питання переїзду, адже фінансове становище було нестабільним, а з наближенням декрету воно стане ще гіршим.
Мама одразу показала себе як любляча бабуся. Вона запевнила Оксану, що допомагатиме їй, підтримуватиме.
Вона взяла усі домашні обов’язки, а Оксану повністю усунула від господарства. Це був вияв турботи, але для Оксани черговий доказ того, що вона у цьому будинку – ніхто.
Я цього не помічав. Мені здавалося, що мама просто намагається зробити все, щоб дружина почувала себе комфортно. Я не розумів, чому Оксана так засмучена.
Після появи нашої доньки ситуація ще більше загострилася. Мама хотіла взяти на себе і виховання дитини. Вона заходила до нашої кімнати, брала малюка на руки, заспокоювала, коли та хникала.
А Оксана мені казала, що мама буквально забирає у неї доньку під виглядом того, що знає краще, як її заспокоїти, як доглядати. Оксана намагалася протестувати, але я пояснював, що мама щиро переживає за нас.
Я не бачив у цьому проблеми. Навпаки – мені здавалося, що мама допомагає. Я не розумів, чому дружина сприймає це так незвичайно та безглуздо.
А потім моя Оксана почала віддалятися. Вона стала мовчазною, холодною. Вона майже не говорила зі мною, лише з дочкою. Я відчував, що між нами виросла стіна, але не знав, чому і з якого дива.
Щовечора, коли я повертався з роботи, мама зустрічала мене першою. Вона забирала мене на кухню, розповідала про свій день, про те, що готувала, як допомагала Оксані.
Я слухав, погоджувався, а потім мені не хотілося ще раз слухати те ж і від дружини. Та й перекручувала вона все так, що голова йшла кругом. Мама завжди була не такою, і мені це не подобалося від дружини. Вона шукала у комусь провину того, що сама була не ідеальна.
Якось вона сказала:
– Я більше не можу. Я збираю речі.
Я був приголомшений. Як вона йде? Адже ми сім’я!
Я намагався пояснити їй, що вона перебільшує, що мама хоче лише добра. Але Оксана мене вже не чула. Вона сказала, що не може більше жити у будинку, де її не сприймають як дружину та матір.
Я не знав, що сказати. Я пішов до мами за порадою. Але вона тільки знизала плечима і сказала, що Оксана завжди була примхлива.
– Ти заслужив найкращу жінку, синку, – спокійно сказала вона. – Ти думаєш, я даремно казала, що нас завжди буде лише двоє? Ось доказ того. Вона не хотіла бути ні доброю дружиною, ні матір’ю. Втекла, як тільки зрозуміла, що я не дам їй користуватися твоєю добротою та щирістю. Нічого, синку. Ти прекрасна людина. Ми знайдемо тобі гідну супутницю життя, яка стане матір’ю твоїх дітей.
Як добре, що маю маму. Вона – кам’яна стіна, опора та криця. Мама – мій ангел-охоронець. Ця жінка ніколи мене не зрадить і не маніпулюватиме мною.
А дружина. Ну що ж, недаремно наш мудрий народ сказав: дружин може бути багато, а ось мати завжди одна.
Хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
