Інша людина на моєму місці може і кляла б долю, але не я, я звикла, що на мені багато чого закінчується та не збувається.
От ще з дитинства, коли всім діткам роздавали пакуночки з цукерками, то не вистачало саме мені.
Далі в школі на білому фартусі плями приносила я, а зошити губила вчителька, тому я мусила довгими вечорами при свічці переписувати всі домашки… А якось написала наперед, чисто механічно, то отримала двояка…
При вступі в універ в кого не писала ручка? Або в кого ламався каблук, коли бігла на сесію? Все я…
Коли почалося кохання-зітхання, то хто губив номер телефону хлопця, за яким я просто сохла? Я. Він потім гордо відвертав голову, мовляв, не хочеш-не треба і закрутив роман з іншою…
Доросле життя не принесло ніяких змін – мене сварили в автобусі за «грубі гроші», хоч переді мною чемно видали здачу з такої ж купюри. Я не встигала на потяги буквально на секунду, про речі, які я купувала в інтернет-магазинах, можна не питати – все як у мемах. Це на мені в поліклініці ставався обід або лікар вже не приймала. А майстра з жеку я чекала довше, ніж сектанти кінця світу.
Коли почалися сирени, то хто не встигав купити в магазині поїсти, а потім цілий вечір сидів голодний? Я.
Я, навіть, не обурилася, коли в перукарні вимкнули світло, коли мені змивали фарбу. Я втішилася, що прийшлося не дуже довго мити холодною водою – головне пофарбували!!! Йшла додому, мов раджа з трьома рушниками на голові.
І ось тепер я сиджу в ліфті – є час відпочити після важкого дня і подумати про дійсно важливе: що мені таки пощастило! Моя хата ціла, у мене є вода і світло (час від часу) і газ. Я жива і в безпеці. Тисячі українців цього не мають. Все завдяки тому, що там в окопах сидять люди, які мають ще менше, ніж я, але мають віру в себе і в те, що переможуть в цій вiйні. Мені треба лише трохи побути в темноті, бо їхня віра ясніша за темряву.