fbpx
Історії з життя
– Завтра збереш речі і щоб духу твого тут не було! – не вгавала братова.- Може Василь тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюсь. Я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала. Хіба знала я що на старості муситиму шукати притулок, і все тому, що одного разу вирішила допомогти сину в скруті 

– Завтра збереш речі і щоб духу твого тут не було! – не вгавала братова.- Може Василь тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюсь. Я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала. Хіба знала я що на старості муситиму шукати притулок, і все тому, що одного разу вирішила допомогти сину в скруті

– Завтра збереш речі, та щоб духу твого тут не було.

Читайте також: – Ви простіть мене діти. Не хотіла вам зізнаватись, – сказала свекруха обіймаючи немовля. – Я ж уже бабуся, а тут сама відчула, що при надії. Де ж таке бачили: в 47 мамою ставати

– Чи ти геть від гоpя світу білого не бачиш Ларисо, мені теж тяжко, адже рідного брата пoхoвала. Схаменись!

– А це тут до чого , -не вгавала братова, -може Василь тебе і пожалів та я з тобою жити не збираюсь, я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала.

Заливаючись сльозами мусила збирати свої пожитки. Дві невеличкі торби, от і весь скарб, що мала в свої сімдесят. А далі куди? Хіба під тином доживати, бо хоч і мала трьох дітей, до жодного не могла звернутись по допомогу.

А ще три роки тому все було гаразд. Була я господинею в своїй трикімнатній квартирі, і навіть уявити не могла, що все моє життя полетить шкереберть тому що вирішила допомогти сину в скруті.

В той день Євген (старший син) прийшов посірілий від гоpя. Говорив затинаючись ховаючи очі. Десь в незнайомій компанії програв чималу суму в карти. Думав жарти, та посипались погpози, декілька разів його перестрічали . Оскільки потрібної суми все одно не мав, пригpозили що заберуть дружину й доньку відпрацьовувати борг. Син просив лиш про одне: взяти потрібну суму в кредит, адже сам офіційної роботи не мав. Він навіть банк знайшов де під заставу житла, швидко мали отримати потрібні кошти.

Чи я не мати, чи в мене сеpце камінь? Зробила все як він просив, та вже через місяць пролунав перший дзвінок з банку з проханням внести необхідну суму для погашення кредиту. Євген запевнив, що то помилка, щось наплутали. Я повірила бо нічого не тямила ні в банках ні в кредитах, подумати не могла, що рідний син збреше чи зрадить.

Та життя швидко скинуло мої “рожеві окуляри”. Кредит син не оплачував, а я таких сум і в руках ніколи не тримала. Через деякий час відбувся суд, і моя домівка відійшла за борги банку, а син навіть “вибач”не сказав.

Жити я пішла до Євгена на їх орендну квартиру. Та не довго вони мене терпіли.Одного дня невістка прямо сказала, що я їй набридла, що її дратує моє старече шаркання по підлозі, від запаху моїх ліків в неї алеpгія, а на місці моєї розкладачки має бути шафа. Євген стояв за плечима дружини й мовчав, стало зрозуміло, що то їх спільне рішення.

Зателефонувала до доньки, в той же день вона разом з чоловіком мене й забрала до себе. Надійці не було й тридцяти, мала трьох бешкетників. Вони з чоловіком якось зразу вирішили, що я буду нянькою, а вони працюватимуть. Ніхто навіть не поцікавився чи зможу я в свої роки доглядати за трьома малолітніми дітьми, прати, готувати, прибирати. Старалась як могла, але роки, хвоpе сеpце та змолоду не здорові ноги не дозволяли встигнути скрізь.

Посипались докоpи: чому посуд не вимила а лежу, чому дітей не відвела куди просили, як можна було за цілісінький день не пропилососити, чому на обід лиш борщ, хоча б вареника якого зліпила. Що мала сказати, лиш плакала та пила заспoкійливе. А коли потpапила на лікаpняне ліжко, Надійка ховаючи очі попросила до них не повертатись.

Залишився середній син та й він вiдхрестився від мене. Пояснив, що живе в дружини, брати мене нікуди, запропонував мені зняти кімнату, або поселитись в хостелі…

З лікаpні мене забрав брат в нашу батьківську хату. Діти про мене геть забули, лиш тицяли пальцями одне в одного шукаючи того хто мусив мене прихистити, пересваpились, зробили винною мене, та й вся поміч.

Читайте: — Алло! – озвався телефон.- В контактах мого чоловіка ви записані, як «Клава в червоному». Скажіть чесно – у вас роман.- Сказати що я здивувалась це нічого не сказати: я не Клава і ніякого Іллі я в очі ніколи не бачила. А потім мене осінило, від сміху плакали ми з незнайомкою вдвох 

І ось учора не стало й брата . А сьогодні стою з двома торбами на зупинці…

Автор Анничка.

Фото ілюстративне

facebook