Марина сиділа на кухні і маленькими ковточками пила гарячу каву. Поруч надривався телефон — за останню годину з жінкою захотіли зв’язатися мало не всі друзі і знайомі.
Причиною підвищеного інтересу до її життя стало розлучення з чоловіком. Здавалося б, тільки вчора подружня пара з розмахом відзначала кришталеве весілля, а сьогодні вони вже пішли різними дорогами. Як таке могло статися?
Спочатку Марина відповідала і спокійно пояснювала, що це було їхнє спільне рішення. Що так буде краще для них обох. Що разом вони жити вже не можуть. Однак на всі свої слова вона чула одні і ті ж запитання:
— А що буде з Юлею? Ви про дитину подумали? Їй же батько потрібен!
Марина могла б відповісти, що всі її думки, як раз були зосереджені на улюбленій доньці, але мовчала. Не всіх людей можна переконати. Особливо, якщо вони впевнені в своїй правоті.
А що, для Юлі було краще жити в родині, де замість здорової атмосфери панує справжній хаос? Коли батько навіть не приховує, що любить зовсім іншу жінку, а не маму? Чому дівчинка повинна вислуховувати постійні батьківські непорозуміння і взаємні докори?
Ні, Марина вирішила до цього не доводити і мирно розлучитися з чоловіком. Після цього рішення обоє зітхнули з полегшенням і почали будувати своє життя заново.
— Сьогодні я роблю маленький крок до нового щастя, — меланхолійно промовила жінка, розглядаючи допитливого голуба, який сидів у неї на підвіконні.
— Мамо, я спакувала всі свої речі, — на кухню увірвався маленький вихор, і ім’я його було Юлія. — Коли приїде таксі?
— Через півгодини, — глянувши на екран, відповіла Марина. Побачивши, в якому нетерпінні знаходиться її дочка, жінка мимоволі посміхнулася. — Ти й справді згодна виїхати в чуже місто?
— А що я втрачаю? — надто доросло відповіла Юля. — Шкільних друзів? Так, шкода буде розлучитися з подругами, але ж я завжди зможу їм написати повідомлення! — дівчинка дістала з холодильника йогурт і налила в скляку. — Бабуся мене ніколи особливо не любила, і бачилися ми тільки у свята.
— А тато? — запитала Марина і затамувала подих в очікуванні відповіді.
— Тато, — сумно посміхнулася Юля. — У тата тепер інша сім’я, не думаю, що його нова дружина буде рада мене часто бачити. Буду приїжджати на канікулах.
— Мудра ти у мене, дитино, — ледве стримуючи сльози, пробурмотіла жінка, притягаючи доньку до себе для обіймів. — Ти все розумієш…
— Ви обоє заслуговуєте на щастя, — Юля погладила маму по голові, заспокоюючи. — Тато своє вже знайшов, тепер справа за тобою!
Нове місто, нова робота, нові обличчя. Марині було ніколи хандрити і вдаватися до спогадів.
— От я і зробила другий крок до щасливого життя, — думала вона кожного разу, коли заходила в свою нову квартиру на десятому поверсі.
— Мамо, я хочу записатися на заняття в танцювальній студії, — виблискувала очима Юля. — Вона знаходиться в двох кроках від нашого будинку, і навчання там зовсім недороге.
— Впевнена? — посміхнулася Марина. — У тебе школа, заняття з репетитором. Сил вистачить?
— Та годі тобі! Я все продумала, — дівчинка дістала блокнот і простягнула його матері. — Ось дивись. У понеділок і четвер у мене заняття з Євгенією Миколаївною, в середу уроки допізна. Залишається вівторок і п’ятниця. А в студії якраз в ці дні тренування. Я все встигну. Обіцяю, моя успішність гіршою не стане.
— Гаразд, якщо ти так в цьому впевнена. Завтра підемо, подивимося, і, якщо все буде нормально, то запишемо тебе в цю студію.
— Ура! Ти у мене найкраща!
Танцювальна студія виявилася дуже навіть пристойною. Хореографом там був імпозантний чоловік середніх літ. Строгий, але справедливий викладач, який просто підкорив Юлю.
— Він чудовий, — щиро говорила дівчинка. — А ще у нього є син, Влад, і я з ним в парі. Олександр Федорович нікому поблажок не робить, однак, якщо бачить, що ти стараєшся, то завжди прийде на допомогу. А ще Влад говорив, що батько з нього просто чудовий!
Марина по-доброму посміхалася, слухаючи хвалебні оди вчителеві. Вона добре знала, що її донька з новим другом вирішили звести своїх самотніх батьків.
Вона дізналася про це випадково. Дочка пішла у ванну і залишила смартфон лежати на столі. Зазвичай жінка не дозволяла собі влазити в особисте життя дитини, але з огляду на досить непросту ситуацію, вона все ж зважилася. Марина всього лише хотіла бути впевненою, що доньці тут справді добре і вона не прикидається.
Влізла на свою голову. А ще жінка дізналася, що, за словами хлопчика, вона подобається його батькові.
Та й самій Марині харизматичний Олександр був дуже симпатичний. Ось тільки поринати з головою в нові стосунки вона не поспішала.
Нарешті, побачивши, що її слова не приносять належного результату, Юля наважилася сказати все прямо.
— Мамо, ти пам’ятаєш, що ти мені обіцяла?
— Уточни, про що саме ти говориш, — трохи розгублено промовила жінка. Їй довелося взяти частину роботи додому, і вона була повністю занурена в папери. — Я тобі багато чого обіцяла.
— Що ти будеш щасливою.
— Я щаслива, — посміхнулася жінка. Чому її розвинена не по роках дитина почала піднімати такі теми? — Адже у мене є ти.
— Ні, цього мало. Та й взагалі, я зовсім про інше щастя кажу! — вперто гнула свою лінію Юля. — Після вашого розлучення пройшов майже рік, час вже замислитися про новий шлюб. Через кілька років я поїду вчитися, і ти що, залишишся одна? Заведеш тридцять кішок?
Білосніжна кішка, яка лежала поруч з Мариною презирливо глянула на дівчинку і поклала лапу на ногу господині, немов показуючи, що конкурентів не потерпить.
— Завести серйозні стосунки не так вже й просто, — похитала головою жінка, мимохідь погладивши кішку за вухом. Та голосно замурчала. — Я вже не молода.
— Забудь про цю нісенітницю і йди на побачення з Олександром Федоровичем. Зроби наступний крок до свого щасливого життя!
— Але ж.
— Ніяких «але»! Я знаю. Він тебе вже неодноразово кликав на прогулянку. Негайно візьми телефон і подзвони йому!
— Дивись, щоб ти потім не пошкодувала, — хитро посміхнулася жінка і простягнула руку до смартфона.
Фото ілюстративне.