Мені трохи за тридцять, я заміжня вдруге і у мене двоє дітей. Здавалося б, щаслива історія. Але, як то кажуть, в кожній казці є своя Баба Яга!
Після розлучення з першим чоловіком я залишилася одна, в чужому місті і з дитиною на руках. Було не просто, я багато працювала, щоб забезпечити себе і доньку. І ось, через кілька років, я познайомилася з чудовим чоловіком. Випадкове знайомство в тролейбусі, яке переросло в сім’ю. Я не приховувала від нього, що була заміжня і маю дитину. Він прийняв це, і сказав, що любить мене, а значить і мою дочку. Згодом настав час знайомства з його мамою. Сказати, що я хвилювалася, це нічого не сказати. Мільйон питань: як вона мене прийме, сподобаюся я їй, що одягнути? І, головне, як вона відреагує на те, що я розлучена, та ще й з дитиною.
Насправді, все пройшло краще, ніж я могла мріяти. А що? Одягнена я зі смаком, розлучення – не вирок, а чужих дітей, взагалі, не буває. Щастю не було меж! Але, коли справа дійшла до спільного проживання, майбутня свекруха не втрачала можливості зробити мені якесь незначне зауваження. З переїздом чоловіка, почалися і часті візити майбутньої свекрухи.
На початку, її висловлювання були дрібними і непомітними. Але з часом, вони ставали все більш частими і навіть настирливими. Посуд краще мити відразу, після використання; час, коли дитина спить, можна використовувати з користю; моя дочка грає досить шумно, і не завжди охайно виглядає; її сина треба краще годувати, так як він багато працює. В якийсь момент, візити свекрухи стали нагадувати іспит на профпридатність. Знаючи, що вона прийде, я завжди пробігала по квартирі, щоб швидко прибрати все, що лежить не там або не так. Весь час, поки вона була у нас, я була як на голках, і весь час чекала «чогось» в свою сторону.
Ще гірше стало, коли я відчула, що при надії. Я постійно чула про те, що одягатися треба тепліше і зручніше, харчуватися краще і більш корисними продуктами (особливо, з огляду на мій вік на момент виношування), що треба більше гуляти і обов’язково провітрювати квартиру. І так постійно.
З появою малюка, вона, можна сказати, переїхала до нас. Стала приходити кожен день і сидіти з ранку до вечора. З одного боку, це велика допомога для мене. Чоловік на роботі, а у мене маленька дитина і дочка, яку треба водити в школу і забирати додому. А завдяки свекрусі, у мене з’явилися зайві руки, які так мені необхідні. Але, з іншого боку, додалося і кількість зауважень. Мені варто було б краще кип’ятити пляшечку і соску, ретельніше прасувати дитячий одяг і частіше робити вологе прибирання в будинку.
Я розумію, що свекруха не бажає мені поганого і хоче допомогти порадою. Але, іноді, ледве стримую себе, щоб не відповісти їй у стилі вантажника. Не знаю, чи зможу я ставитися спокійно до її слів або буду завжди сприймати от так?
Це не любов особисто до мене, чи вроджена риса і при повному місяці моя свекруха вміє літати на мітлі?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
