fbpx

Женю, годі корчити Шерлока Холмса. Гроші наші і крапка. Викинь цю візитку і краще подумай, який автомобіль візьмемо

Знахідка.

— Мишко, мені треба тобі дещо сказати. Я знайшла двадцять тисяч доларів.

— Тобто знайшла? На дорозі валялися, чи що?

— Ну чому одразу на дорозі? В таксі. Бачу, лежить сумка на сидінні, зазирнула туди – а там гроші. Я спочатку хотіла сказати таксистові, однак він чомусь не викликав у мене довіри, у нього було якесь нещире обличчя, гадаю, він ці гроші залишив би собі.

— А ти що, збираєшся їх повернути? З глузду з’їхала? Що знайшла — твоє, не треба було їх губити. Оце нам підфартило, Женько! Автівку нову купимо, стару продамо. І позику брати не доведеться! Вдало ти сіла в ту машину, щаслива якась! Потрібно цю справу обмити!

— Стривай. Я не збираюся залишати ці гроші собі, вони чужі!

— Були чужі, стали наші! Та яка тобі різниця, чиї ці гроші? Бідолашні люди не возять у таксі таку суму, ти на сумку подивися, вона ж дорога! А що там є, дай гляну.

Мишко відкрив сумку, дістав прозорий пакет із новенькими пачками грошей. Помада, туш, упаковка лікарських засобів, чек за них та візитка салону краси.

— Ось, бачиш, візитівка є, можна якось пробити по ній, може, ця дівчина відвідує салон. Ну, хоч якась зачіпка.

— Женю, годі корчити Шерлока Холмса. Гроші наші і крапка. Викинь цю візитку і краще подумай, який автомобіль візьмемо.

— Ні, Мишко. Я спробую знайти господиню, а якщо не знайду — віднесу до найближчого поліцейського відділку, нехай вони шукають. А раптом вона ці гроші везла мамі, чи дитині, а я тут новій автівці радітиму. Ні, я так не можу!

— Ой, годі фантазувати. Наївна ти, жінко. Он твоя подруга Аня голову не ламала б, забрала і раділа життю, а ти якась схиблена.

— Ну от і йди до Анни, ви два чоботи пара, значить.

Мишко вийшов з кімнати і демонстративно голосно грюкнув дверима. Женя вирішила зателефонувати мамі. Та теж вважала, що гроші можна залишити собі, тим паче, якщо немає жодної інформації про власницю.

Женя вирішила нікому більше не розповідати про знахідку, а спробувати знайти власницю за допомогою візитівки.

Наступного дня вона вирішила навідатися до салону, адреса якого була написана на візитівці. У пакеті вона несла знайдену сумку, але без грошей. Пояснила адміністратору, що їй треба поговорити з майстрами, вона провела її до них.

Усі розгублено хитали головою, кажучи, що не знають власницю сумки. І тільки майстер-бровист упізнала загублену річ.

— Та це ж сумка Анастасії, остання колекція Fеndi, вона мені особисто вихвалялася, що ледве знайшла таку. Я цю сумку з жодними іншими не сплутаю. Вона якраз була у мене того дня, коли Ви кажете, знайшли сумку.

— А як мені знайти Анастасію, у Вас є її номер телефону?

— Так, десь був, вона часто до мене приходить, записується через WhatsApp. Ось тримайте.

Женя взяла листок із номером, подякувала дівчині, і вийшла із салону.

Набрала номер із папірця, їй довго ніхто не відповідав.

— Так, алло, хто це?

— Вітаю. Ви мене не знаєте, мене звати Женя. Справа в тому, що я знайшла Вашу сумку Fеndi, і там були гроші та візитка. Ось по цій візитці я вас і знайшла. Як я можу повернути Вам сумку?

– Ох, нічого собі. Дивно, звичайно, що ви мені подзвонили. На вашому місці, я б залишила ті гроші собі, стовідсотково!

У слухавці пролунав гучний сміх.

— Нууу, знаєте що, Женю, давайте зустрінемося в кафе, ближче до вашої оселі, згодні?

— Так, звичайно, я зараз скину вам адресу. Давайте сьогодні о 18:00?

— Так, добре, я під’їду.

Жені стало так легко на душі. Прийшовши додому, вона все розповіла чоловікові.

— Ну ти і.. Навіщо ти її шукала? Це вона тебе мала шукати. Хай йому грець, а я вже собі таку автівку пригледів. Розмріявся. Але з тобою каші не звариш.

— Знаєш що, Мишко, може тобі варто пошукати більш прибуткову роботу, щоб ти не скиглив, що в нас мало грошей. Все в твоїх руках. А наживатися на чужому — ну таке собі.

— Увечері я йду з тобою, бо хтозна, що може трапитись.

— Добре, ходімо разом.

Женя зайняла столик і замовила каву. Чоловік сів за сусідній вільний стіл. Анастасія прийшла із запізненням. По сумці, що стояла на стільці, вона зрозуміла, що це і є Женя. Жінка з цікавістю розглядала дівчину. Висока брюнетка, нарощене волосся, величезні вії, а губи займали майже половину обличчя.

— Привіт. Фух, затори на дорозі, ледве доїхала. Замовлю собі каву. Я, звичайно ж, здивована, що ти знайшла мене, ще одна перевага купувати брендові речі, які багатьом не по кишені. Таких сумок, як ця – дуже мало, мені привезли її на замовлення.

Знаєш, ці гроші, що ти знайшла, я збиралася витратити на свою красу. Знайшла класну клініку, хочу переробити собі вуха, і спробувати ще кілька класних процедур, це зараз недешеве задоволення. Коли побачила, що втратила гроші, засмутилася звичайно, але мій чоловік сказав, що я і так гарна, і щоб я не сумувала, дав мені ще двадцять тисяч.

Ну гаразд, мені вже час бігти. За каву заплатиш, бо в мене дрібних грошей немає. Спасибі, що повернула сумку. Чао-какао. Анатасія відкрила сумку, побачивши там пакет із грошима, закрила, і швидким кроком вийшла.

До дружини підійшов чоловік.

— Ну що, хвора мама, дитина. Вона вже й забула про ці гроші. Витратить їх на всілякі дурниці, а ми могли їздити на новій машині і радіти! Ех, ти. Вона навіть за каву не заплатила, а могла б і віддячити тобі. Пустоголова ти, Женю. Пішли додому.

Весь вечір чоловік обдзвонював знайомих і скаржився, що дружина втратила півмільйона. Жені було прикро, вона вважала, що вчинила, як порядна людина, і вірила, що ці гроші не принесли б їм щастя. Адже не дарма кажуть – втратиш, не сумуй, знайдеш—не радій.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page