Вівця-примара
Було це ще до Першої Світової війни. Тихої місячної ночі два брати поверталися додому. Тільки-но ступили на подвір’я, як помітили між курником і стодолою, де лежала тінь від старого ясена, щось біле. Придивившись, зрозуміли, що то вівця, і були здивовані, бо ні в їхньому господарстві, ні в сусідів такої тварини не було. Вирішили вигнати вівцю з подвір’я, але вона відразу зникла, наче крізь землю провалилася. Зайшовши до хати, брати розповіли про побачене батькові, і були ще більше здивовані його відповіддю. Той сказав, що то… їхня вівця, яка безслідно зникла колись давно саме на тому місці, де час від часу тепер з”являється в місячні, як оце ця, ночі. Вівця-примара, так би мовити.
Стогін з того світу
Трапилось це в ті колгоспні часи, коли корову було важко утримувати, не поцупивши хоч іноді «колективної» соломи. Йти за нею треба було вночі, коли сторожа вже лягала спати, і бажано не наодинці. От і цього разу, присвітивши сірником годинника, старий Василь побачив, що вже по першій годині, і пішов будити швагра Якова. Той вже вийшов було з хати, але попросив почекати, бо забув махорку. Василь відійшов за хвіртку, сперся на паркан, і раптом десь поблизу щось голосно застогнало. Неприродний стогін наростав з кожною секундою, а потім стало видно, як Щось, голосно гупаючи, біжить по дорозі величезними кроками. Чоловік від страху облився холодним потом і відчув, як волосся на голові піднімається дибки. У світлі місяця він побачив якусь незвичайну постать, що її й описати неможливо, стогін якої, здавалось, лунав звідусіль. Бідолаха притулився до стовбура горіха, бо сховатись не було сили, ноги наче перестали бути частиною його тiла. З наближенням істоти земля аж здригалася. Відтак Воно пронеслося моторошною хвилею повз чоловіка, і незабаром стогін стих десь за містком через потічок.
Коли Яків вийшов з хати і торкнувся Василя, останній ледь крізь землю не провалився зі страху. Як виявилось, він чув і бачив ту істоту вже не вперше… Але так ніколи й не зрозумів, що то було. Не інакше, як щось з того світу…
Як нечистий молодицю «затанцював»
Одна файна молодиця страшенно любила ходити на танці. А на докори чоловіка все відказувала, що рано вийшла заміж і не натанцювалась, тож хоч подивиться, як молоді танцюють. І от одного разу перед провідною неділею чоловік саме запряг коней їхати до млина, а дружина Маруся засмутилась, що навіть перед постом не підуть на танці. Та чоловік запевнив, що вони все ж підуть до клубу, якщо він раніше повернеться, та ще й потішив кохану подарунком – червоною хустиною з яскравими квітами. Тож Марусі весь день потім був неспокійним, так хотілося потанцювати, а чоловік затримувався. Тоді вона дістала подаровану хустину, вбралася. Стала перед дзеркалом, і враз почула захоплюючу музику – поєднання ритмічного бубну й веселої скрипки. Молодиця засумувала і про мовила вголос про своє величезне бажання потанцювати, а через мить відчула, як хтось сильний і холодний стрімко закрутив її у танку. Щось невидиме вело її нестримно, не даючи перепочити ні на хвилину, і ось вже Марусине сеpце від жaху і втоми мало аж виривається з гpyдей!…
Коли чоловік в’їхав на подвір’я, то ще побачив, як його люба дружина в подарованій ним хустині кружляє перед дзеркалом. Відкриваючи двері, сказав, що ось тільки скине мішки з борошном, і вони відразу підуть до клубу. Та його Маруся вже лежала на підлозі майже нежива. Лиш її останнє слово почув: «Танцювала…»
За матеріалами – Тернопільський прес клуб.
Записала Дарина Гараган
