Живу в невеликому селі неподалік райцентру, більшість мешканців якого працює в місті. Серед них і Ольга, моя найближча молода сусідка. Вона – проста працівниця, а віднедавна подружилася зі своєю ровесницею Мар’яною – головною технологинею комбінату, де разом працюють. Жінкам ще не сповнилося й тридцяти, а вони вже багато чого в житті досягли.
Оля у вісімнадцять вдало вийшла заміж, народила двоє дітей, що вже пішли до школи, збудували з чоловіком двоповерхову хату, мають бусик і невеликий бізнес, щоліта їдуть на відпочинок в Єгипет. Мар’яна здобула кар’єру, придбала авто і купила квартиру, але особисте життя не склалося, заміжньою ще не була, а вже в чоловіках розчарувалася. Особливо була прикро вражена вчинком її колишнього хлопця Владислава, що обманював її, зустрічаючись із її подругою, а згодом на ній одружився. Після того Мар’яна захотіла в Олі в селі заховатися від усіх і вся.
Мар’яна цілими днями сиділа в гостьовій кімнаті і клацала щось на своєму ноутбуці. Не зразу Олі вдалося витягнути її в ліс чи на річку. Вона рада була б познайомити дівчину з гарним хлопцем, але в селі тридцятирічних парубків не залишилося. Та Мар’яна сама не бажала заводити ніяких знайомств, хоч Оля пропонувала, щоб вона з кимось познайомилася без далекосяжних намірів і планів, а просто, щоб поспілкуватись і забути Влада.
В одній із таких надвечірніх прогулянок Оля вмовила Мар’яну завітати до хатинки старенької бабусі, що жила на околиці під самим лісом. Вона була знаменитою знахаркою, збирала й сушила різне зілля, готувала відвари й настоянки, що були помічні при різних недугах, ворожила над воском і водою. Їй за це давали якусь копійчину, але переважно приносили продукти. Старенька з того й жила, була самотня, немічна, пенсія мізерна, бо ніколи не працювала.
Оля розповідала, що до бабусі найчастіше дівчата за приворот-зіллям вчащали, комусь вона вінок безшлюбності знімала, і вони потім виходили заміж. Мар’яна довго впиралася, мовляв, не вірить у всяке чаклунство, але все ж погодилася зайти з цікавості.
У маленькій хаті пахло воском і м’ятою, на покуті в позолоченій рамі виднілась потемніла від часу ікона, на столі стояв підсвічник зі свічками, лежала розгорнута старовинна книга, на запічку сушилося всяке різнотрав’я, на полицях були розкладені якісь вузлики та пляшечки з настойкою. Жінки привіталися, господиня запросила їх сісти, й, не питаючи причину відвідин, взялася до звичного ритуалу: запалила свічку, налила в миску води, дала Мар’яні в руку потримати якийсь камінець, сказала опустити його в миску з водою, зі свічки накапала туди воску, вийняла звідти химерне зображення, довго уважно розглядала, шепочучи якесь замовляння, і, нарешті, винесла вердикт:
– На тобі, доню, вінок безшлюбності лежить. Я його зніму з тебе, але тобі треба…
І знахарка перерахувала, скільки разів дівчина має до неї прийти, принести набраної до схід сонця води і якусь коштовну річ, щоб на неї замовляння тричі прочитати, потім постійно носити ту прикрасу, доки не запізнається з парубком. А ще сказала, що в своїй великій книжці дівчина сама прочитає його ім’я, він буде її щось писати, а потім вони побачаться наяву.
Мар’яна щедро заплатила знахарці більше з милосердя, ніж із вдячності, але все ж подякувала, а коли верталась додому, то зареклася ще хоч раз ту маячню бачити й чути. Ольга не могла її зрозуміти, адже всі засоби для досягнення мети варто спробувати, якщо це для тебе дрімучість і середньовіччя, то пошукай в Інтернеті, там буде вибір.
Мар’яна з Інтернету і не вилізала, але заходити туди для знайомства вона нізащо б не стала. Це для неї, як чергове вікно Авертона відкривати – низько й неприйнятно. Вона більше любила в мережі з віртуальними друзями обговорювати твори мистецтва. Якось, милуючись шедеврами Джованні Страцца і Рафаеля Монті, дівчина в коментарі процитувала слова критика, що митці «камінь у шовк перетворили», настільки тонка й майже прозора їхня робота, через яку навіть сонячне проміння проникає, і, здається, що легенький вітерець зараз підійме вуаль. Якийсь поціновувач лайкнув їй сердечком і додав фото скульптури В. Корчового «Упевнена», мовляв, як тобі неформатна краса. Між ними зав’язалася суперечка, спочатку на сторінці, а потім у приват. Так непомітно для Мар’яни зав’язалося електронне листування, потім від нього була пропозиція зустрітися.
Олег виявився цікавим і розумним хлопцем. Їхня з Мар’яною віртуальна дружба переросла в кохання, і дівчина згодом вийшла за нього заміж. Не знадобились їй ні замовляння, ні чарівницькі ритуали, лише єдина думка все-таки залишилася: видіння знахарки про книжку, де було ім’я хлопця. Може, тією книжкою був її ноутбук?
