Мені зараз шістдесят років на носі і я залишилася сама в двокімнатній квартирі, діти вже свої родини мають, онуків мені подарували. Сиди, бабо, та й тішся, але ж ні, варто було Тарасові прийти.
– Алло, ти сама, я теж більше жити з Ольгою не хочу, то чого я не можу в свою квартиру прийти? Ми ж хоч і розійшлися, але ж майно не ділили, то тут є і моя частка.
Я зблідла, бо зовсім не хотіла жити з Тарасом після того, що сталося. Справа в тому, що чоловік пішов до моєї найкращої подруги одразу, як та овдовіла.
Ба більше того, виявилося, що мій чоловік таки давно до неї заглядав, бо Оля каже, що молодша донька, то його!
Я не могла повірити, що чоловік йде від мене, тим більше, до найкращої подруги!
– Алло, я хочу прожити життя з коханою жінкою, – сказав він мені, – Я давно її люблю.
Ну як давно? Чому я цього не бачила? Так, забігав Тарас до Ольги, бо у неї там вічно щось ламалося, а чоловік її був геть до того ремонту не здатен, то я й не заперечувала, а навпаки, дякувала чоловікові, що мою подругу виручає.
– Тарасе, ти у мене просто золотий чоловік, бо ж Ольга моя подруга, а ти її так виручаєш. Чому вона з тим Сашком живе, я сама не знаю, адже у неї не квартира, а якась розвалюха.
Бо так і було, Саша не знав з якого боку викрутку тримати, а одного разу поліз до розетки, то добре, що малим обійшовся розрядом.
Чоловік кивав головою і уплітав мої страви, я ще потім його до своєї роботи не залучала, бо ж стомився, бідненький. А він он що Олі ремонтував…
Як пригадаю, що не раз сама їхала до батьків працювати, бо Ольга просила аби Тарас їй душову під’єднав, я мішки важкі сама носила, а вони просто милувалися…
Пригадувала всі ті рази, як він до неї йшов, а я ще хвалила і аж мені живіт скрутило.
Діти стали на мою сторону, з батьком не хотіли бачитися, а він до нас і не приходив більше. З подругою я більше ніколи й словом не перекидалася і заблокувала її всюди, де могла, викинула всі її подарунки і спільні фотографії.
З часом життя прийшло в норму, бо й робота у мене, та й діти онуками почали радувати, є моєму серцю кого любити.
І ось Тарас на порозі, мовляв, так і так, давай забудемо минуле, бо з Ольгою він більше жити не може, не така вона в житті, як на тих поодиноких зустрічах.
– Ти в усьому за неї краща, я так сумував за твоїми стравами, за тим затишком, що у нас був. Ти подумай, бо я все одно від Олі піду і прийду жити до тебе, адже тут є моя частка!
Я довго радилася з дітьми що робити, на жаль, вони певні того, що батькову частину суд таки присудить, а грошей ніхто не має вільних. Зараз складний час для всіх, тому я не можу в дітей вимагати таких сум, та й кредити брати теж не хочеться. Тому я не розгубилася і поїхала в світи аби лиш минуле життя до мене ніяким боком не пхалося і не нагадувало. Хай візьме грошима і знати я його не хочу!
Хай він роботящий, без шкідливих звичок і я його колись дуже сильно любила, але добра людина так би зі своєю дружиною після стількох років не вчинили. Хіба не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
