fbpx
Історії з життя
Живучи з Любою, я почав розуміти – господиня вона ніяка. «А давай піцу замовимо, діти будуть раді!». Замовити – не проблема, але я хочу чогось домашнього, супчика! Не тільки ж діти повинні бути щасливі, та й їм гаряче не завадить. Прибирання теж – не її коник, і діти до чистоти не привчені. Навіть я – чоловік, і то до порядку серйозніше ставлюся

Моє перше кохання – це перша красуня в школі, Любочка. Гарненька така, вертка блондинка, на два роки молодша була. На танцях мало не в чергу хлопці записувалися, щоб потанцювати з нею, але вона клювала тільки на багатих красенів. А що я? Я якийсь середнячок із середньостатистичної сім’ї, далеко не мажор, тому навіть не намагався до неї підступитися. Так – зітхав десь в бочку, заздрив фартовим щасливчикам.

Після школи поїхав поступати в морехідку. Походив в море, заробив гарні гроші, майже всі батькам висилав. Вони молодці, із зібраних грошей купили мені квартиру, хоч і себе не кривдили, жили в достатку.

Одружитися на березі я не збирався, бачив як «чекають» багато дружин, сам собі такого не бажав. Але коли мені було 34 роки, вирішив повернутися додому – мама нездужала, батько просив мене бути розсудливим і подумати про сім’ю. Та я і сам вже хотів осісти на березі. Приїхав, купив машину, влаштувався на фірму до друга, заробіток не як в морях, але для осілого життя нормально.

Панянки крутилися зграями, і я прекрасно розумів чому, але мені це лестило. Тільки збирався з однією одружитися, як тут з’являється моя перша любов! Серце, звичайно, зупинилося, бачу Любу в гостях у друга, заїкаюся, хоч красуня вже не зовсім та: трішечки розповніла, але все ж мила і завзята. Розповіла мені, що була заміжньою, є син і донька, з чоловіком не склалося – ревнував сильно, та це й зрозуміло. Але ось розповіла і про те те, що була не лише ревність, а ще й серйозніші проблеми.

Загалом, закрутилися у нас стосунки, і діти її добре до мене ставилися. Люба сама почала говорити про весілля і постійно повторювала: «Діти – це моя проблема, тобі вони на заваді не стануть!». Здавалося тоді, що дійсно не перешкода. Одружився, взяв всю сім’ю до себе в двокімнатну квартиру.

Мешкаючи з нею, я почав розуміти – господиня вона ніяка. «А давай піцу замовимо, діти будуть раді!». Замовити – не проблема, але я хочу чогось домашнього, супчика! Не тільки ж діти повинні бути щасливі, та й їм гаряче не завадить. Прибирання теж – не її коник, і діти до чистоти не привчені. Навіть я – чоловік, і то до порядку серйозніше ставлюся. Приходила по вихідних теща, прибирала, сварила свою доньку, але їй все по барабану. За тиждень в домі такий бедлам збирався, що додому не хотілося приходити. Причому дружина тільки підробляла в першій половині дня, а так весь день хоч танцюй, але прибирати ж якось треба і вечерю приготувати.

Ну нехай, спочатку якось знаходили компроміс, але почалася друга частина Марлезонського балету: спихання на мене дітей. Мовляв – ти тепер увійшов в нашу сім’ю, ти і тягни на собі всіх. А нічого що у них є тато? Та й начхати, що він не з’являється більше в житті дітей і тільки гроші платить, але вони йому дзвонять і називають татом. До мене діти ставляться рівно, без зайвої ніжності, я до них так само. Але чому я повинен відпрошуватися у друга-шефа з роботи, якщо дівчинку треба забрати з садка, у когось там температура піднялася чи вчителька викликає в школу на рахунок поведінки сина дружини? Я яким боком? Так, на роботі у мене є привілеї, завдяки другові-босу, але і він вже на мене косо дивився!

Все частіше почалися наїзди, причому взагалі безглузді: «А ти що, не помітив, що наш хлопчик вже з куртки виріс? Як це – ти цього не бачиш?». Або: «Бери будь-які підробітки, домовляйся з шефом, але дітям потрібен новий гурток/ секція/літній табір!». Або як вам таке: «А що ти зробив для того, щоб розширити наші метри, взяти би трикімнатну квартиру, чи хоча б зроби дитячу в веселеньких тонах?». Я їй сказав: «Коли ти збиралася за мене заміж, тебе все влаштовувало. Врахуй – не я в вашу сім’ю увійшов, я вас до себе взяв! У мене прекрасна квартира і ремонт з голочки, і міняти я поки нічого не збираюся! І де твоя клятва, що діти – це тільки твоя проблема? Я, як чоловік, все надав: житло – будь ласка, гроші – в сімейний бюджет вношу, по кишенях не никаю, з дітьми нормально спілкуємося, що – тепер я повинен ще й нянькою стати, роботу кинути?». Люба починає, мовляв – та, одружився – тепер діти спільні, тягни їх на собі.

Чесно, іноді дітей було шкода. Вони якось до стінки тиснуться, до стінки, коли їх мама галасує. Дівчинка взагалі в грудку стискається, а з хлопчиком я ще хоч якось потім міг по-чоловічому поговорити, заспокоїти. Але Любка мене все ж доконала черговою суперечкою: «Яка тобі корпоративна рибалка? Обійдешся, я запланувала сімейний відпочинок в дитячому центрі!». Ну так запланувала і вперед, у мене давно були плани на риболовлю! Виявилося, що я ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ скасувати всі і йти з сім’єю в центр, це вона так вирішила! Ну ні, дорогесенька, досвідос – я одягнувся і поїхав з колегами на риболовлю.

Коли по приїзді дружина почала роздмухувати бурю, я не витримав: подзвонив тещі і запропонував забрати всю сім’ю, тому що за себе не ручаюсь. Теща розумниця – вона все зрозуміла, приїхала і забрала. Чесно – я полегшено зітхнув, хоча за півтора року трохи до дітей звик. Але я зрозумів: всі ці клятви «діти – моя турбота», порожнє місце з вуст покинутих дружин.

Все, розлучився, зараз одружуватися поки страшно, але я знаю, що якщо і знайду наречену, то вільну, з нею своїх дітей матиму, і ось тоді я буду зобов’язаний – і на батьківські збори ходити, і помічати, що курка на дитину мала. Що, я не маю рації?

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook