— Живи, – шепотіла вона сидячи поруч його ліжка, коли йому ставало зовсім зле, – живи заради мене, благаю! І він десь там на півдорозі до небес повертався у її обійми. Такий могутній і сильний. Такий слабкий і беззахисний без неї
У ВІП палаті елітної столичної клініки коїлось щось немислиме. Медсестра гарячково намагалась додзвонитись до головного лікаря, але все марно.
— Мабуть все догори дригом перекинув, – мовила боязко, – хоча б у коридор не вискочив.
Поодинокі пацієнти виходити і відкрито висловити незадоволення ситуацією побоювались, тому трохи прочинивши двері щось голосно викрикнувши швиденько зачиняли.
Аж ось з-за дверей під шостим номером вийшла тендітна дівчина. Майже прозора, схожа швидше на примару, ніж на людину. Але вся ця худоба її навіть красила. Тонка і легка, мов балеринка-статуеточка вона без вагань постукала в двері “галасливої” палати, і не дочекавшись відповіді ввійшла
На підлозі серед хаосу розкиданих речей і перевернутих меблів сидів молодий чоловік. Охопивши голову руками він голосно ридав, мов дитина. Дівчина опустилась на підлогу поруч обійняла його могутні плечі і почала заспокоювати мов малесеньку дитинку:
— Ч -ш-ш-ш, ч-ш-ш-ш, мій хороший. Я з тобою поруч. Поплач, стане легше, ч-ш-ш-ш!
Чоловік якось разом обм’як і вже не ридав, а тихо виливав свою тугу сльозами.
Не відомо скільки вони отак сиділи, аж дівчина почала розповідати:
— Я тут уже шостий рік постійна відвідувачка! З 16 років кожні пів року по два місяці. Кожного разу хвалять мою динаміку, кажуть, що це востаннє, але я ж бачу по очах. В них немає надії…, – і тут же ніби й не про те зовсім говорила різко так і жваво, – А я Англійську вивчила, уявляєте, сама. Батьки змалечку репетиторів наймали – не йшло, а тут – сама. А вчора з Непалу повернулась, наступного разу разом полетимо. Матінко Божа, яка ж там краса. І до небес рукою можна доторкнутись. Чесно, – засміялась вона.
— Непал? – здивовано протягнув він, – я люблю Туреччину. Море пляж і коктейль. А лазити по горам б-р-р-р. Що то за відпочинок.
Дівчина підвелась, і ніби нічого не трапилось почала складати розкидані речі, так легко і просто ніби вдома була. Вона сміялась так весело, і розповідала так завзято і красиво, що молодий чоловік і сам заусміхався.
— Я обожнюю Непал, – весело сказав він, – з вами згоден хоч на край світу. На ламі верблюді чи віслюкові. Аби в кінці шляху нас все ж чекав коктейль
Вона приходила щодня. Їхні розмови, плани і сміх стали сенсом його життя. Інший світ. Не тут. Не у цій нестерпній реальності.
Ромео і Джуль’єта – саме так їх називали у відділенні. Молоді гарні, і без жодної надії на майбутнє.
— Я до столиці на переговори приїхав, – вперше порушив важку мов, камінь тему він, – молодий, здоровий сповнений сил і планів. Лише інколи турбував поперек, але ж я спортсмен-штангіст. У нас це не рідкість. А мене на рентген, а потім все так завертілось… І ось я тут. Якби не ти тоді, я б мабуть у вікно вийшов. Ти мій янгол, янгол – охоронець.
Вони гуляли парком, інколи втікали в місто в кіно, або кафе. Підтримували одне одного, коли ставало геть нестерпно і ропалювали одне в одному вогник надії.
— Живи, – шепотіла вона сидячи поруч його ліжка, коли йому ставало зовсім зле, – живи заради мене, благаю!
І він зупинявся десь там напівдорозі до небес і повертався в її обійми. Дві половинки одного і справжнього щирого всепереможного кохання.
Непал. Так високо над усім світом, що здається, ти торкаєшся рукою хмар. Гори і безкрає блакитне небо-океан. Повітря таке легке і прозоре, що з кожним подихом ніби злітаєш.
Він простягає руку, з усіх сил намагаючись торкнутись до небес
— Я прилетів до тебе. Я тут. Ти чуєш? Я переміг заради тебе. Чому ж ти, не жила… Заради мене… Заради нас. Заради нашого Непалу
Автор Анна К
Передрук заборонено
Головне фото – pixabay.com
