Батьки Наталі зітхали, дивлячись на маленького Артемка, без батька росте, недобре це. Наталія пояснювала їм, що прекрасно сама впорається з вихованням, а вони допоможуть, але батьки були впевнені, що без батька – це не те.
Наталія розлучилася з чоловіком, тому, що він почав пити. Спочатку потроху, з чоловіками після роботи, потім частіше, і в підсумку, зовсім збився з дороги. Він був спокійним, але Наталі було неприємно бачити його в такому вигляді, і синові який приклад він подавав.
Розлучилися мирно, він обіцяв передавати гроші для сина. Поїхав до батьків і пропав. На дзвінки і повідомлення не відповідав, його батьки сказали, що він зійшовся з якоюсь жінкою, і вони нічого не знають про нього.
Заміж Наталя більше не хотіла, вистачить. Коли на роботі співробітниця запропонувала познайомити її з двоюрідним братом, Наталя чемно відмовилася.
Співробітниця не відставала, переконуючи, що її брат просто золотце, в чарку не заглядає, працьовитий, серйозний, таких зараз не знайдеш. Наталя погодилася з ним зустрітися, тільки для того, щоб від неї відстали.
Леонід, так звали цього “рідкісного” чоловіка, заїхав за Наталею ввечері додому. Вони поїхали в парк, на прогулянку. Наталя непомітно розглядала Леоніда. Високий, лисуватий, сухорлявий. Одягнений просто, без зайвих вивертів, акуратний.
Протягом всієї прогулянки він багато розпитував Наталю. Де працює, скільки заробляє, чому розлучилася. Коли Наталя сказала про сина, Леонід здивувався
– У тебе є син? Сестра мені цього не сказала. Скільки років йому, примхливий?
– Артему 5 років, спокійний, хороший хлопчик, я його дуже люблю.
– Зрозуміло… У мене дітей не було, ми з колишньою дружиною так і не зважилися на цей крок. Я розлучився з дружиною через різні погляди на життя, ми виявилися чужими людьми.
Після прогулянки, Леонід пропав. Через місяць він з’явився з букетом у неї на роботі, і запросив в кафе. Наталя розгубилася, і для чогось погодилася. Зустріч минула непогано, Леонід жартував, був галантним і чемним.
Зустрічі почастішали, і Наталя зрозуміла, що він їй подобається. Якось вони гуляли разом з Артемом, Леонід особливо не виявляв до нього уваги, але Наталя розуміла, що син для нього чужий, і він не знає, як поводитись.
Батьки переконували Наталю, що кращого варіанту їй годі й шукати, і треба не упустити такого чудового чоловіка. Наталя погодилася вийти заміж, і переїхала з Артемом до Леоніда.
Після весілля чоловіка, наче підмінили, постійно незадоволений і вибагливий. То готує вона несмачно, то дитина заважає. Також, Наталія мала звітувати за кожну витрачену копійку, навіть зі своєї зарплати.
Коли Наталя сказала, що купила нові чобітки синові, Леонід насупився.
– А що, старі чоботи зносилися? Нехай вже доносить, які є, поки маленькі не стануть. Полагодити можна, залатати, навіщо ж відразу нові?
Отримавши премію, Наталія купила собі нове пальто і сумочку, старі були зовсім вже заношені і немодні.
– Наталко, мені здається, ти занадто марнотратна. Це наш спільний сімейний бюджет, а ти так невміло розпоряджаєшся ним. Я ношу куртку вже 10 років, і нічого, гарна ще куртка. Наступного разу питай у мене дозволу на покупки, а інакше, ти всі гроші розтратиш.
Наталі було неприємно це чути. Кожну її покупку він критикував, вважав, що це все зайве. За вечерею він завжди приводив в приклад батьків, які були дуже економні, і мали машину, дачу.
Їм теж потрібна дача, тому треба відкладати.
Якось Наталя не витримала, і сказала, що він жадібний і дріб’язковий, вона не звикла так жити. Леонід був обурений її випадом.
– Наталко, ти не права, я дуже розумно і мудро роблю, на відміну від тебе. Тобі б жити та радіти, що тобі такий чоловік, як я попався. Ну сама подумай, кому ти потрібна, не сказати, що красуня, з дитиною, та ти дякувати повинна мені, що я взяв тебе за дружину.
Жінкам “з доважком” не всім так щастить, як тобі. І ще, я не п’ю, всі гроші до хати несу, зайвого не дозволяю. Так, що, мила, заспокойся, і слухай мене.
І сина твого прийняв, хоч він і без угаву гасає по квартирі, як метеорит. Годую вас, утримую, і все поганий.
– Знаєш, Леоніде, тобі взагалі не треба одружуватися. Ти черствий і бездушний, тобі не потрібна сім’я, живи один, і радій. А я хочу жити вільно, і не боятися говорити, що я купила цукерок синові чи нову помаду собі.
І дитиною докоряти не треба, син – найдорожче, що у мене є. Ти дивись, честі він мене удостоїв, треба ж, який герой!
Я не вважаю себе марнотраткою, я знаю ціну грошам, і зайвого не купую. Даремно я погодилася вийти за тебе, жила собі спокійно, так ні, підвернувся наречений на свою голову…
Завтра я зберу речі і піду з Артемком, у нас різні погляди на життя, не хочу продовжувати наш шлюб. Леонід почервонів від злості і жбурнув чашку об стіну.
Потім різко схопився, і почав збирати осколки в пакетик. Можна ж склеїти, навіщо викидати.
На наступний день Наталя пішла на роботу, як зазвичай. Після роботи вона планувала зібрати речі і піти від чоловіка. У Артема були канікули, він гостював у бабусі з дідусем.
Зайшовши в квартиру, вона побачила зібрану валізу з її речами і записку: “Ти невдячна, зла жінка. Я помилився в тобі, але ж я зробив тобі честь, взявши в дружини з дитиною. Ти ще пошкодуєш, що упустила гідного чоловіка”.
Наталія розсміялася, забрала свої речі, і з радістю вийшла з цього дому. Назустріч власному життю, без докорів і образ. У неї є синочок, батьки, улюблена робота, і більше їй нічого не потрібно.
Життя не таке довге, щоб так бездарно його витрачати!
Фото ілюстративне.
