Це я на власному прикладі можу сказати, бо моя подруга була зі мною в найважчі часи, не раз і грошей позичала, і втішала, але, коли я нарешті стала щаслива, то вона й показала своє справжнє лице.
Ми з Вірою дружили більше двадцяти років, ніколи ми не відчували між собою різниці, бо й плаття одна одній позичали, косметикою ділилися, парфумами. Заміж вийшли і сім’ями дружили і так само підтримували одна одну, коли чоловіки наші виявилися не тими, як ми думали.
Спочатку Віра розійшлася з чоловіком, а через кілька років і я. Жили на одні але мети, бувало, але не забували прийти одна до одної хоч на чай, але закусувати голубцями.
Добре нам було вдвох, хоча життя нікого не голубило. Але й діти наші виросли та пішли вчитися і вже ми самі лишилися.
Вирішили з розмахом відзначити свої сорок п’ять.
– А чом би й ні?, – каже мені Віра, – відсвяткуємо одне на двох, бо й по грошах вийде добре і всі наші спільні знайомі будуть.
Я погодилася і ми справді з розмахом відзначили наші дні народження, геть не відчували віку, бо невже нам стільки? Ми ж дуже ще молоді.
І ось на тому святі зі мною познайомився один приємний чоловік. Ми обмінялися телефонами і почали переписуватися, а далі вже й зустрічалися. І все у нас йшло дуже серйозно. Віра за мене спочатку раділа, але, коли дізналася, що Толик багатий і він з іншого міста та запрошує мене до себе жити, то вона аж на лиці змінилася.
– То я тебе вже більше не побачу і буду сама?, – каже вона мені.
– Чого ж, може в нього є друзі і я вас познайомлю, ти і переїдеш.
Вона лиш пхинькнула на таку пропозицію.
А далі почалися такі дрібниці, на які я й уваги не звертала, але вони діяли. Почала Віра все частіше випадково у мене бути, коли заходив Толик, напрошувалася на наші спільні поїздки чи в ресторан, вона завжди була гостра на язик, але Толик аж за боки брався, так йому подобалися її жарти. Я теж усміхалася, бо мені було приємно, що двоє людей, яких я дуже люблю, ладнають.
А далі Толик зник, і Віра зникла. А потім в мережі я побачила, як вони обоє в РАЦСі…
Я тоді подзвонила до неї привітати, а вона каже:
– Знаєш, зараз кожен сам за себе, на носі старість і я не маю проґавити свій шанс. Та й якби любив тебе Толик, т б не проміняв тебе на когось іншого.
Я поклала слухавку. Може, вона й права, але ж… якби й вона мене любила, то би так не вчинила. То виходить, всі ці роки, що було між нами?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
