Ну, не знаю чи тридцять чи ні, але він мою фотографію так ретельно років тридцять тому й розглядав, хоч, що там на мене дивитися, всі мені казали, що Мирон дуже гарний, а я біля нього так собі дивлюся, а потім бачили мій погляд і казали:
– Зате ти просто чудова людина і йому з тобою дуже пощастило!
Звичайно, що себе не будеш дурити, бо дзеркало завжди каже правду, за ці роки я й в тілі набрала, а красою я ніколи й не відзначалася.
За весь наш шлюб мені й думки не спадало чоловіка у чомусь запідозрити, бо він у мене й вчасно приходив, завжди казав куди йде, дітей з собою брав навіть, якщо йшли з друзями на природу, а мені не виходило. У нього телефон ніколи не був на паролі, бо я час від часу беру його телефон, щоб дзвонити з іншої картки, тому точно знаю.
А тут на тобі – шкільне кохання приплило. І вродлива та жінка, хоч і вік той, що й у мене, але їй не даси.
Мирон побачив мою реакцію і каже:
– А що таке? що за реакція?
– Ну, а що ти хотів? Сидиш тут її знімки переглядаєш вже яку годину і кажеш, що то твоя любов. То як я маю реагувати?
– Світланко! Ти світло мого життя!
– Не починай, бо зараз це не так виглядає, а скоріше, як жарт! Нічого діти вже дорослі, то можеш із нею сходитися.
– Як можна жити з людиною, яка тебе зрадила?, – питає він мене, – Ти б жила?
– Я ні, а ти як хочеш!
– І я не хочу, тому давай цю розмову завершимо.
– Ага, розмову завершимо, а фото переглядати не завершимо.
– Та я тільки хотів переконатися, що вона мені зовсім не подобається.
Я не вірила, що чоловік каже правду, але він розповів історію свого шкільного кохання. Отож, Віра була в нього закохана в школі, але вже починала розкохувати в університеті. Там вона зрозуміла, що Мирон їй може дати хіба своє кохання і польові ромашки, коли іншим дівчатам хлопці дарують прикраси та речі. І одного дня вона йому сказала, що знайшла собі багатого хлопця. А Мирон має змиритися з тим, що він все життя проживе на одну зарплату.
Тепер пройшли роки, Віра пережила кілька розлучень, завжди шукала собі чоловіків багатих і ось навіяло їй спогади про її шкільне кохання і вона долучилася до Мирона в друзі в мережі.
І не просто долучилася, а давай натякати, що життя вона прожила, але забути Мирона не змогла і той період, то найкраще, що було в її житті. Звичайно, що перед такою жінкою встояти неможливо, тому я лише сумно зітхнула після такої розповіді.
– Світланко, якщо ти так реагуєш, то я ні на яку зустріч не піду, якщо вона приїде і вже видаляю її з друзів.
– Я не хочу аби ти робив це через мене.
– А я не роблю це через тебе, а через себе. Ким би я був, якби проміняв всі наші щасливі роки на неї? То навіть не до порівняння, бо ще та дівчина, якою вона була у школі, то ще моє серце б тьохнуло, не буду кривити душею, але ця меркантильна жінка мені яким боком має сподобатися?
І так мене чоловік переконав, що порядність – то стан душі і краще мати чисту совість, ніж піддаватися емоціям. Звичайно, що я сказала, щоб ішов на зустріч не залежно чи вона буде чи ні, бо я чоловікові довіряю.
Минуле треба залишати в минулому, правда ж?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота.
