Знаєте, коли я попросила про допомогу своїх свекрів, то очікувала саме на допомогу, а не на виставу, що ті люди нам улаштувати вирішили.
Я ж добре знала, що вони тільки з Італії приїхали. Я рахувати вмію, тому приблизно розуміла, яка там у них сума є. Гарна робота. працювали обоє, тож і грошей там було не мало.
Мій чоловік у них єдиний син. Наші діти – єдині їхні онуки. Я чекала, що вони нас до себе покличуть, чи то пак – самі нам копійку яку принесуть, але вони не ворушились.
Тоді я з чоловіком порадилась і вирішила влаштувати таке собі свято, ніби на честь їхнього приїзду. Гарно приготувалась, стіл був повен страв, не менше п’яти тисяч витратила на те.
Думали, що як батьки нам у якості гостинців гроші не принесуть, то будемо уже просити прямо. Зрештою, куди їм їх дівати? А у нас потреби були нагальні, тож час не чекав.
Увечері минулої п’ятниці ми і зібрались. Діти розповіли бабусі і дідусеві віршиків, навіть пісню заспівали. Ті ж вручили кожній по пакету із іграшками і солодощами.
Я спеціально на хвилинку відійшла, передивилась що там було. Думала, може свекри у ті пакети гроші наші поклали, але повернулась розчарована – ні копійки там не було.
Ми чекали практично до кінця вечора, усіляко підводячи тему до того що нам потрібно. Натякали, однак батьки мого чоловіка чи то не розуміли, чи робили вигляд, що не розуміють:
— Тато, мамо. – не витримала я врешті. – Ми запросили вас не тільки тому, що ми от так давно не збирались. Ще б ми дуже хотіли з вами поговорити про те, що нам потрібно на початок, тисяч п’ять – десять євро. Ми плануємо капітальний ремонт будинку. Самі бачете: ремонт у нас старий і потребує оновлення. Ми б хотіли теплу підлогу і нову систему опалення в будинку. Ще плануємо замінити вікна на більш сучасні і якісні. Ну і сонячні панелі не завадить поставити. Зрештою, ми з сучасні люди, все заради дітей. Чи не так?
Батьки похвалили наше прагнення і особливо відзначили те, що ми підготувались – розрахували і потрібні матеріали і вартість робіт.
Коли ж я запитала, чи допоможуть вони нам, ті переглянулись і сказали, що зроблять усе, що у їхніх силах. Мовляв, якщо ми так того прагнемо, то вони нас підтримають.
Так, я чекала грошей. Ми чекали грошей. Уже й працівників найняли, зняли стару підлогу у домі за три дні. Ми ж добре почули, що нам допоможуть.
А тепер уявіть моє здивування коли до нас на подвір’я заїхала величезна машина і звідти свекор і свекруха вивели корову з телям і восьмеро поросят:
— Зараз ще корми привеземо. – задоволений собою каже свекор, – Ми порахували, що вже за рік необхідна сума у вас із таким господарством буде. Корова дуже хороша, все ж з молоком свіжа копійка у хаті буде постійно. Ви ж усе одно ніде не працюєте обоє. От і займайтесь.
Мені сльози щоками побігли, бо де ти такого чекаєш? У нас у домі підлогу знято три працівники із Києва приїхали класти теплу підлогу по всьому дому, все розраховано і заплановано, а нам корову у хлів і все?
— А ви у нас запитали чи нам те все треба? – кажу я, – Ще би я у гноях не порпалась, та корову не доїла. Ми у вас допомоги попросили а не оцього всього.
— А ви думали, що ми п’ять років на вас працювали? Чи ми вам чимось зобов’язані? Ви – дорослі люди, які мають двох дітей. Не соромно заглядати до рук батьків? Або так, або ніяк – сказав свекор і грюкнувши дверцятами машини поїхав геть.
Я не можу заспокоїтись уже який день. Ну що це за люди такі? Чого моя мама будучи на заробітках нам останнє віддавала і навіть слова не казала.
Мама придбала нам будинок цей, мама нам давала гроші і на паркан, і на ремонт, а коли з’явились онучки, то передавала повні торби речей, смаколиків для малих. Ніколи мама нічого не шкодувала.
Ну а тепер, коли гроші мають свекри, то мало того, що й сотні євро нам не вручили, вони нас так підвели. Як можна було пообіцяти і зробити таку пакость, поясніть мені?
Що то за батьки узагалі?
Головна картинка ілюстративна.
