Що він ці п’ять років те й робив, що з одної халепи в іншу, він стомився і хоче нарешті нормального життя. І знаєте, що найсмішніше?
Отож, після п’яти років шлюбу чоловік вирішив жити щасливо. Я не висловлюю до нього претензій, бо я теж хочу жити щасливо, а зараз як кажуть, якщо вам погано в стосунках, то йдіть з них.
Все наче й так, але коли мова вже не про тебе одного, а про дітей, то де й дівається твоя хоробрість.
Поки ми лишень зустрічалися, мені подобалося, що Роман цілеспрямований, має хоч і занадто великі плани, але ж краще мати великі, ніж ніяких. Далі ми почали разом жити і вже так повелося, що треба платити за житло і їжу, тому чоловік влаштувався на роботу. І ось тут і почалися ці «прублєми».
Він то йшов на роботу, то звільнявся, бо й сам створить таку фірму, далі позичався і створював, далі прогорав і вертався знову на роботу на когось. І так по колу.
Я підтримувала його, як могла, заробляла сама, щоб він мав звідки віддати друзям і знайомим, втішала його, вселяла надію, при цьому в квартирі був лад і було що поїсти. Коли ж у нас на світ з’явилася донечка, то зрозуміло, що я вже не могла стільки часу приділяти Роману, та й гроші я мала куди викинути.
І ось в такий момент чоловік нарешті став на ноги, його проєкт був успішно реалізований, він тепер міг спокійно працювати і примножувати успіх.
І саме в цей момент, коли я захотіла зітхнути з полегшенням, зажадала підтримки і допомоги, в цей момент чоловік каже, що життя у нього одне, а я причина того, що останні роки він не жив так, як хотів сам, а так, як вимагала від нього я.
– Чому тобі ввесь час чогось треба і треба? Ти інші слова знаєш? Ти ж така маленька жінка, а потреби в тебе такі, наче вас сто. Ти така до весілля не була. Я не хочу з такою жінкою, яка тягне мене на дно жити.
Гомеричний сміх. Або ні, адже дитина, як я буду сама?
Але далі виявилося, що я можу сама, що мені самій навіть легше. Що я нарешті звернула увагу на себе, чого я хочу від життя і що мені треба робити для свого щастя і щастя своєї дитини.
Що я приваблива жінка, коли купую нове плаття, а не віддаю чоловікові гроші аби він віддав другу.
Мені дуже допомогли батьки, друзі, я дякую за підтримку, повірте, добре слово таки творить дива, додає сил. Я справилася, Наталочка росте у мене розумною і доброю дитиною в достатку. Я щаслива від того, що вона у мене є і за це вдячна Роману.
У нього все пішло в гору, проте, платить мінімальні аліменти. До доньки не приходить, каже у нас погана аура, а у нього якраз грошовий потік відкрився і його ніхто не має зурочити.
І доросла людина в таке вірить. Але для мене дивним є те. Що з таким розумінням світу, у нього справді зараз усе налагодилося. Я не можу пояснити таку дивину. А ви б що сказала з цього приводу?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
