Знаєте, я ніколи не думав, що стиль життя моїх любих батьків стане для когось проблемою. Ні ну ви уявіть – вона надумала розлучатись тільки тому що їй не подобається квартира моїх батьків.
Я кохаю свою дружину, у моїх думках ми все життя мусили бути поруч і жити разом під одним дахом. Але така реакція? Ви мене пробачте, але от так поводитись, ну ні в які ворота.
Ще й маму мою образила. Бачте, їй терміново треба клінінг. Запропонувала нам усім на два дні в готель переїхати, аби бджілки трудівниці лад навели скрізь.
Мені маму аж шкода стало після слів дружини. Та я б і сам образився, якщо чесно. А ця прямо стоїть на своєму: Або я піду, або буде по моєму.
Але, давайте я про все по порядку вам розповім.
З Марією ми познайомилися під час навчання в університеті. Вона була зовсім іншою: весела, спонтанна, з легкою розхристаністю у своїх діях, але це й привернуло мене.
Вона впевнено йшла до своєї мети, завжди мала цікаві ідеї. Наші стосунки розвивалися швидко, і вже за рік ми були нерозлучні. Марія запросила мене до своїх батьків, і я побачив інший бік сімейного життя: затишний, теплий, але трохи хаотичний. Їхній дім завжди був наповнений життям, сміхом і голосами її молодших сестер.
Вона довго просила мене познайомити її з моїми батьками, але я вагався. «Повір, вони дуже інші, – якось сказав я їй. – Тобі буде важко їх зрозуміти».
– Оресте, я повинна побачити, звідки ти родом, – наполягала вона. – Мені важливо знати твою сім’ю.
Зрештою, я поступився. Це сталося на велике свято, і ми вирішили зробити цей день особливим. Марія купила дорогий торт, вибрала красиву сукню. Але коли ми переступили поріг моєї рідної квартири, її обличчя різко змінилося.
Справа в тому, що моя мама дуже любить тварин і рятує тих, які потребують допомоги. У їхній квартирі на перетримці буває до 10 кішок і собак одночасно.
Звісно, тваринкам потрібна любов підтримка і турбота. не всі виховані і дисципліновані, тож мама і тато поступово випраляють їхню поведінку.
Так, є свої нюанси, але у порівнянні із тим, яке щастя отримує коли нарешті влаштовуєш чергового знайду у сім’ю, всі побутові незручності забуваються.
«Що це за запах?» – пошепки спитала моя дружина, але я лише знизав плечима. Я нічого не відчував. Дім батьків для мене був затишним.
Я знав, що наша квартира не ідеальна: старий килимок, поламані меблі, тріснуті тарілки. Так жили мої батьки, і вони не вважали це проблемою. Краще гроші витратити не на матеріальне а на інші важливіші речі. Допомогти тим, хто сам про себе не попіклується.
— Ми не багаті, але зате разом, – часто повторював мій тато.
Вони ніколи не прагнули до розкоші, але, дивлячись на Марію, я зрозумів, що для неї це все було справді неприпустимо. Я розумів її почуття але думав вона буде поводитись якось інакше.
Після того вечора наші стосунки трохи змінилися. Марія стала більш стриманою в розмовах про майбутнє. Проте ми вирішили одружитися і переїхали в орендовану квартиру, сподіваючись накопичити гроші на власне житло.
Але життя внесло свої корективи: мене скоротили, а її зарплату урізали. оскільки батьки Марії із села, то ми не мали вибору окрім як переїхати до моїх тата і мами.
«Маріє, нам потрібно переїхати до моїх батьків, – сказав я їй одного вечора. – Це тимчасово, поки я знайду нову роботу».
Її обличчя спохмурніло. «Оресте, ти ж знаєш, як я ставлюся до твоїх батьків і їхньої квартири. Там, важко».
Я зрозумів, що їй це нелегко, але іншого виходу не було. Ми переїхали. Вже за перший тиждень вона почала скаржитися: «Оресте, тут усе не так. Вони навіть не дають мені нічого змінити! Я пропонувала викликати клінінг, а твоя мама ледь не образилася».
– Маріє, це їхній дім, – відповідав я. – Вони звикли до свого способу життя. Та й який клінінг і готель? куди подіти підопічних?
Моя дружина того ж дня поїхала до батьків у село. Навіть речей забирати не захотіла. Сказала, що я повинен все віднести у хімчистку.
Тепер вона поставила умову – будем разом, але не в квартирі моїх батьків. Але за які гроші орендувати житло? На що жити, якщо оренда захмарна, а зарплатня мізерна?
Мені здається, мама права: Марія просто не має бажання жити зі свекрухою і вигадує казна що. Ну хіба ж не так?
Головна картинка ілюстративна.
