Знаєте, я від своєї свекрухи потерпала доки у шлюбі була так, що зареклась у стосунки сина свого втручатись. Мене свекруха з чоловіком і розлучила, бо ж жити нам удвох не давала. У кожній розмові була і ми, навіть, морозива не могли придбати без схвалення “мами”. Тож коли мій Ярослав одружився, я віддала їм свою квартиру, а сама оселилась на дачі. І десяти років не минуло, як мушу я їх зі свого житла виставити, усе, заради блага мого сина

Знаєте, я від своєї свекрухи потерпала доки у шлюбі була так, що зареклась у стосунки сина свого втручатись. Мене свекруха з чоловіком і розлучила, бо ж жити нам удвох не давала. У кожній розмові була і ми, навіть, морозива не могли придбати без схвалення “мами”. Тож коли мій Ярослав одружився, я віддала їм свою квартиру, а сама оселилась на дачі. І десяти років не минуло, як мушу я їх зі свого житла виставити, усе, заради блага мого сина.

Коли я зустріла свого чоловіка колишнього, то по наївності дуже тішилась тим, що він так тепло про маму свою згадує у розмовах. Мені подобалось, що він купує їй квіти і що де б ми не були на прогулянці, а зателефонує і запитає, як вона.

Розуміння, мене накрило пізніше, вже після того, як ми шлюб узяли. Ольга Дмитрівна була скрізь і всюди. Мене сприйняла як ворога, основним завданням якого було накапостити її “соколику”. Навіть те, що ми жили окремо не рятувало нас від її присутності. Вона часто залишалась на ніч і могла тижнями жити із нами, тільки заради того, аби побути ближче до синочка і погодувати його смачним, бо ж дуже схуд.

Коли ж мій син Ярослав оженився, я молодим віддала квартиру і переїхала жити на дачу. Ну так, на роботу добиратись на годину довше, але то дрібниці. Мені було головне не повторити помилок моєї свекрухи і не втручатись у сім’ю молоду. От тілки добрими намірами вистелена дорога не в рай зовсім.

Ярослав у мене дуже роботящий і добрий. Знаєте, я й про невістку Руслану так думала, бо ж поки вони зустрічались вона мені в усьому подобалась. Перший рік як жили, то я натішитись не могла, адже бачила і очі синові щасливі і те, що все у них до ладу

Однак, дуже скоро змінилос усе та так, що я й за голову узялась. Зміну у ставлені невістки до мого сина я помітила коли завітала до них на гостину. Руслана сидить з дитям коло столу і лиш керує Ярославом. Ще й голос може підвищити, ніби строгий вихователь у садку. Коли вже вона за те, що він чай розлив горланити почала, я не витримала і попросила її, або самій зробити до ладу, або мати повагу як не до чоловіка, то до того, що в домі гості є.

От відтоді я й стала невістці не любою свекрухою і всім своїм виглядом вона мені те показувала. На гостину до себе вони мене вже не запрошували, а як я навідаю, так у них вічні справи і бігти треба.

Онука росла, мов та ляля, як і невістка моя. Речі на них дорогі, гаджети на вибір, а мій Ярослав, як ходив у курточці хлопцем, так і ходить восьмий рік. Штани на ньому чисті, але вже аж білі на колінах, так витерлись. Я йому що придбаю, а він не носить. Запитую чому, так лиш очі відводить. Ну, ясно, Руслані не до ладу свекрухою подароване.

Коли ж друге дитя на світ з’явилось, я за свого сина почала серйозно перейматись, бо той на трьох роботах працював, спав лиш три години на добу:

— А що він думав, усе життя на дивані грітись. Сім’ю має, повинен забезпечити. Інші можуть і на одній роботі заробити більше. Що ж якщо талану не має до заробляння, то на трьох повинен працювати – говорила невістка зверхньо.

У Ярослава вже кола чорні довкола очей позападали, я й плакала і просила його трішки темп зменшити, але де мене почули? Уже в стаціонарі коли він опинився, то я гарненько невістку висповідала, після того і не розмовляємо геть.

Думала, як одужає, то буде мій Ярослав себе шанувати, а невістка його берегти. Ага! Як бігав зайцем загнаним, так і бігав далі.Невістка вії і нігті робила, в санаторій з дітьми їздила, а він днював і ночував на роботі.

Дивилась я на все те, дивилась, ну скільки ж витримають очі матері? Прийшла одного дня і сказала тій Руслані, що повинні вони квартиру собі іншу шукати, бо я цю в оренду здаватиму. Мовляв, хочу я на старості пожити у своє задоволення на дачі: купувати роли і ходити в золоті.

Ярослав аж сльозу пустив, просив мене передумати і не робити так, однак я непохитна. Добре бачу, що оренду із такими закидами невістки, вони не потягнуть, так може хоч так Русланочка піде працювати. А то: чоловік на роботі, діти в садку, а мама в телефоні днями. Павутину в кутках розводить і на порохах записки чоловіку залишає.

А квартиру я й справді здам, а гроші складатиму для Ярослава. Не знаю, чи довго після моєї витівки той шлюб протримається, але хоч яку копійку син матиме за душею.

Звісно, дуже мене сумніви точать, а чи правильно я роблю. Може й не треба так різко? А з іншого боку, як не я, то хто сина мого пошкодує і дасть поштовх до того, аби невістка моя ворушитись почала, а не лиш манікюром своїм вказувала що і як робити треба.

Як вважаєте, я правильно роблю?

You cannot copy content of this page