fbpx

Знаєте, я з першого ж погляду зрозуміла, що вона моя онучка і в душі у мене боролися лише два почуття – я таки була права на рахунок невістки і з нею мій син жебракує, а з другого боку, я не знала, як помиритися з сином

Мій син мав велике майбутнє в столиці, але полюбив якусь Галю з Підволочийського району і все.

– Сину, тебе там чекають лише злидні, а тут з твоїм талантом велике майбутнє. Ти – лікар від Бога і тобі це кожен викладач скаже. Якщо не лишишся тут з почуття обов’язку до покликання. То я тебе й знати не хочу!

Але він не лишився і я сказала, що його буду рада прийняти в будь-який час, але от ту Галю, яка своїм куцим розумом не може усвідомити, що людина в тому селі лиш до чарки пристраститься, то я її просто бачити не можу..

Мені тоді було сорок шість і я ще мала можливість влаштувати особисте життя, чим і зайнялася. Про сина я думала лише в тому ключі, що він вернеться, бо ж село – це не його.

Але як він прислав фотокартку, де його дитина. На вид, років два, сидить на горі з мішків картоплі, то я зрозуміла, що це все. Про його талант тепер або хороше, або нічого.

З Максимом я прожила п’ятнадцять років, коли його не стало. І якось далі самотність та неміч нагадали мені про себе одночасно. Синові я не хотіла телефонувати принципово, тому попросила знайомих знайти мені доглядальницю, щоб молода і міцна.

Тоді на порозі й стала Таня і я мало очі не протерла, бо вона була просто копією мене! Не може ж бути збігів, я в таке не вірю і почала випитувати її звідки вона, а та, геть як те дитя, все виклала переді мною:

– Хотіла поступити в медичний, де тато вчився, але не пройшла, то я татові сказала, що поступила, бо ж соромно мені. Він у нас дуже хороший лікар і всього мене змалку вчив, а я не пройшла. То я поки тут попрацюю, а потім знову спробую.

Вона щебетала, а я думала, що оця простота у неї точно від Галі – вивалити все незнайомій людині, ще б сказала, де гроші тримає. Я вирішила паспорт ще її перевірити і вона так само наївно мені його дала. Точно, прізвище моє, вірніше синове.

Спочатку вона приходила просто мені допомагати. Але далі я зрозуміла, що вона така розсіяна, що ще бозна-що може статися на темній вулиці.

– Христино, – кажу я їй, – У мене квартира велика і я б хотіла аби ти до мене переїхала. Будеш платити лише за комунальні.

– Справді, – зраділа вона, – То це ж чудово!

Ні про що не здогадуючись, дівчина перевезла до мене речі, а я потроху починала її любити. Звичайно, вона за собою вслідкувати не завжди може, а тут за мною їй треба глядіти. Але як вже всядеться за свої книжки, то мені на душі радісно стає і одразу себе краще почуваю.

А як вже я слідкувала аби їй ніякий хлопець голови не закрутив! Як та орлиця! Як побачу з вікна, що хтось там за нею в’ється, то у мене одразу тиск і проповідь:

– Ти ще встигнеш нагулятися, головне, поступити! Чи ти хочеш аби я батькові написала?.

– Але ж ви не знаєте, де він працює!

– Дитино, ти мені вже про всіх своїх родичів розказала і я той Підволочийський район наче перед очима бачу!

Це діяло і вона всідалася за книжки.

Звичайно, що на наступний рік вона поступила і я так само мала двояке відчуття – і раділа за неї, що тепер студентка і сумувала, бо ж вона переїде в гуртожиток і забуде про мене!

– Ви чого такі сумні, – каже вона мені, – Треба радіти, я ж поступила.

– А що тут радіти, знову буду я сама жити.

– Та що ви, бабусю, я ж вас не покину!

– Ти… Ти як дізналася?, – я не знала що й думати.

– Ой, та я знала, що у мене є бабуся в Києві, а тут ви і ваше прізвище. А ще ми дуже схожі та й фото тата он у рамці, у нас теж таке старе є.

Знаєте, добре, що онучка у мене така кмітлива, думаю, піде далі, ніж її батько, тільки треба за нею добре пильнувати.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page