fbpx

— Знаю я їхню породу. Його родина на все місто своїми дивацтвами відома. Ой Таню, будеш ще лікті кусати. Не йди за нього. От побачиш, не буде добра!

— Знаю я їхню породу. Його родина на все місто своїми дивацтвами відома. Ой Таню, будеш ще лікті кусати. Не йди за нього. От побачиш, не буде добра!

Місяць тому фірма, в якій Кирило працював, збанкрутувала, його звільнили. За вечерею Тетяна мовила:

– На пенсію мами і мою зарплату довго не протягнемо. Шукай роботу.   Використовуючи матеріали

Легко сказати – шукай роботу! Він уже місяць щоденно ходить на співбесіди. Готовий взятись за будь-яку роботу, аби платили. Нічого. Ніби пороблено йому.

Добре хоч теща мовчить поки. Він добре пам’ятає, як його Таня прибігла одного разу в сльозах – мати знов говорила, що такий, як Кирило їй не пара.

— Знаю я їхню породу. Його родина на все місто своїми дивацтвами відома. Ой Таню, будеш ще лікті кусати. Не йди за нього. От побачиш, не буде добра!

От і прийшов час лікті кусати. І сьогодні знов ніяких результатів. Не сила йти додому і бачити розчарування в їхніх очах.

Він прогулявся набережною, посидів на лавці в сквері і, ближче до ночі, поїхав на дачу, де жила його сім’я з травня до осені. Пізно. В будинку освітлене лиш одне вікно – в кімнаті Наталії Антонівни. Крадькома, він пробирався по доріжці.

Аж ось з вікна визирнула теща:

– Щось Кирила довго немає. Ти дзвонила, Таня? – Кирилу довелось сісти на землю, аби жінка не помітила його.

– Так, мам, абонент недоступний. Напевно, знову не знайшов роботу, ось і пішов десь бродити.

Голос тещі став крижаним:

– Таня, не смій в такому тоні говорити про батька своїх дітей!

– Ой, мам, ну, що ти, справді? Просто мені здається, що вінроботу зовсім не шукає. Уже місяць, як вдома сидить на моїй шиї!

Вперше за шість років Кирило почув, як теща голосно стукнула по столу кулаком і підвищила голос:

– Не смій! Не смій так говорити про чоловіка! Ти що обіцяла, коли заміж йшла? І в хвороби і радостібути поруч і підтримувати!

Дружина забурмотіла скоромовкою:

– Мамусь, прости. Ти тільки не хвилюйся, гаразд? Просто вимоталася я, втомилася. Прости, рідна.

– Гаразд, іди спати, – Наталя Антонівна втомлено махнула рукою.

Світло згасло. Теща пройшлася по кімнаті туди-сюди, відсунула фіранку, вдивляючись в темряву і раптом, піднявши очі до неба, ревно перехрестилася:

– Господи, Всемилостивий і Милосердний, спаси і сохрани батька онуків моїх, чоловіка моєї дочки! Не дай, Господи, втратити йому віру в себе! Допоможи йому, Господи, синочку моєму!

Вона шепотіла і хрестилася, а по обличчю котилися сльози.

У Кирила перед очими все попливло. Ніхто і ніколи не молився за нього! Ні батько, якого він і не пам’ятав добре. Ні матір, яка здається все життя лиш терпіла його. Він виріс в яслах і в дитячому садку, потім школа і обов’язково подовжена група. Вступивши до інституту, він відразу ж влаштувався на роботу – мати не терпіла дармоїдство, до того ж вважала, що Кирило цілком може забезпечити себе сам.

Він, чомусь лиш зараз, згадав, як вранці теща вставала раніше за всіх і пекла пироги, які він дуже любив, варила борщі, а пельмені і вареники були просто дивом. Вона доглядала за дітьми, прибирала в будинку, щось садила на грядках, варила варення, заготовлювала на зиму відмінні хрусткі огірочки і капусту, якісь ще соління.

Чому він ніколи цим не цікавився? Чому жодного разу не похвалив? Вони з Тетяною просто працювали і залишали на неї дітей, і вважали, що так і має бути. Або він так вважав? Згадалося, як одного разу, вони всією сім’єю дивилися по телевізору передачу про Австралію і, Наталія Антонівна зізналась, що все життя мріяла побувати на цьому загадковому континенті. А він ще сміючись сказав, що там дуже жарко, і даму в крижаному панцирі не пропустять.

Кирило ще довго сидів під вікном, обхопивши руками голову.

Вранці він разом з дружиною спустився до сніданку на веранду, окинув стіл поглядом – пишні пироги, варення, чай, молоко. Діти, з посмішками на обличчях і радістю в очах. Він підняв очі і ніжно сказав:

– Доброго ранку, мамо!

Теща здригнулася і, трохи помовчавши, відповіла:

– Доброго ранку, Кирилку!

Через два тижні Кирило знайшов роботу, а через рік відправив Наталю Антонівну на відпочинок до Австралії, незважаючи на всі її протести.

Олена Дoлгих

Текстові зміни – intermarium.news

Головне фото ілюстративне з вільних джерел

You cannot copy content of this page