Мама моя була проти того шлюбу, казала, що я надто ще молода аби одружуватися, але я була закохана по самі вуха, бачила лише прекрасні очі Романа і більше нічого. Коли ж він мене обіймав і казав:
– То моя дівчина, – з наголосом на «моя», то мене така гордість розпирала, що дівчина такого красеня.
Роман був з заможної родини, його батько вибудував велику хату, бо було двоє синів і думав, що сини поділять її на дві частини й так житимуть. Але старший син оженився далеко і тепер вся хата буде належати лише нам! Чим ще не привід для щастя.
Свекруха у мене була добра, все старалася більше робити, давала мені довше поспати і про це не пліткувала по селу:
– Дитино, поспи, бо то молодому хочеться спати, а потім вже й ні…
– Не піднімай важке, тобі ще дітей на світ приводити…
– Відпочинь, то не спішно робити.
Я не розуміла, чому кожного разу, коли я навідую свою маму, вона так уважно мені в очі дивиться, питаючи як мої справи.
– Мамо, та все просто чудово! Свекруха мене береже, свекра нема, чоловік добре, інколи з хлопцями відпочине, але ж я не заперечую, бо не буде зі мною перед телевізором.
Я справді відпускала чоловіка, хоч і була вже добре при надії, тим більше, що він завжди мав до когось піти щось «спитати»… Приходив трошки з душком, але що тут такого? Трошки можна, в мене батько теж трошки любив пригубити, то ж нічого такого.
А потім приїхав свекор з заробіток і я побачила, якою може бути людина в такому стані. В мене очі були як тарелі, бо я не сподівалася, що людина так кардинально може мінятися!
Свекруха мене дуже перепрошувала, просила чоловіка бути тихіше, але той казав:
– Ви всі на моїй шиї! Всі! Я тут господар! Що хочу – те й роблю!
А далі сталося те, від чого мене остерігала мама – Роман почав батька копіювати і навіть перевершив. Я так змогла пожити лише сім років і то лише завдяки моїй свекрусі, яка намагалася все владнати, навколо мене крутитися, лиш би я не йшла.
– Вибач мені, дитино, вибач, що я не змогла сина вберегти. Думала, що він ніколи так не чинитиме, як батько, а воно он як. Живу ж я з Петром лише заради сина, бо давно б від нього пішла. Думала, що як в хлопчика буде тато, то він виросте справжнім чоловіком. По суті Петро не є погана людина, просто в ньому його звичка говорить…
Я пішла і жодного дня не пожаліла. Свекруха кожного дня бувала у нас, поки їй здоров’я дозволяло. Вона робила для мене більше, ніж рідна мама, бо та й не хотіла з дитиною сидіти, коли я надумала податися на заробітки, а свекруха з радістю погодилася:
– Аякже, їдь, я побуду!
Роман так за голову й не взявся і не знайшов більше собі дружини, каже, що йому не треба. А я вийшла вдруге заміж, але вже таких теплих стосунків зі свекрухою не маю. Вона дуже прикра жінка і я дивуюся, що у неї такий добрий син. Так, наче дітей поміняли місцями, бо Романові пасувала б саме моя нова свекруха, а моїй другій мамі мій Микола. І як так може бути – ось що мене цікавить, невже батьки грають таку важливу роль в житті хлопчика, що вони швидше йдуть за їхньою. Поведінкою, ніж за тим аби маму порадувати? Аби вгодити мамі, допомогти, підтримати? Бачать, як мамі неприємна та чи інша поведінка і раз і назавжди вирішити, що так ніколи чинити не будуть? Як це все отак компілюється?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
