У мене є улюблена молодша сестричка. Вона прекрасна мама двох діток. У неї семирічний син і п’ятирічна донька. Зовсім недавно, я вирішила взяти племінників до себе на деякий час. Сестра і її чоловік вирішили поїхати на відпочинок, а діток забрала я. Кілька разів я сама просила її про допомогу, і тому хотілося відповісти тим же.
Я завжди вважала, що мої племінники добрі і виховані дітки. Принаймні, таке враження вони справляли на мене під час наших зустрічей. Коли я привезла дітей до себе, вони були дуже сором’язливі і мовчазні. Воно й не дивно – в чужому домі, без батьків. Моя сім’я поставилася до дітей дуже добре. Донька вирішила, що вона подружиться з сестричкою, і вони весело проведуть ці два тижні. Наш відпочинок виявився екстремальним! Я буквально рахувала дні до приїзду сестри!
Через кілька днів мої племінники стали зовсім іншими дітьми. Мабуть вони звикли до нас і вирішили показати все, на що здатні. По початку, почали з’являтися відмови – не подобалася моя їжа, ігри або розваги. Вони могли не прийти на вечерю, сказавши, що не хочуть їсти запропоновану їжу. Мені доводилося підлаштовуватися під всіх. Та й запити у племінників були незвичайні. Вони псували мені всю мою систему харчування доньки. Іноді, коли ми збиралися якось провести час з дітьми, мої племінники могли просто відмовитися йти з нами. І це при тому, що старалися ми саме для них. Не хотілося, щоб діти нудьгували в квартирі. Вони не виявляли ніякої поваги до мене і чоловіка.
Ще трохи пізніше я помітила якусь різкість в їх висловлюваннях. Скажу чесно, моя донька не дозволяє так говорити з іншими людьми, в тому числі і зі мною. А тут, прям якась зухвалість! Ніякого авторитету. Трохи що не так, відразу невдоволення.
З іграми у нас теж були складнощі. Мій племінник зламав буквально всі іграшки доньки. Вона дуже засмутилася. Мені було шкода її, але що я могла зробити? Не могла ж я карати чужу дитину. Племінниця ж навпаки, не проявляла ніякого інтересу до іграшок. Їй не подобалася ні одні з них. З моєю донькою вона теж не грала. Сказала, що вона нудна.
І це ще не все. Я не могла впоратися з ними – не виходило ні змусити купатися, ні лягти спати раніше. На всі мої слова – ігнорування або відмова. Якщо я починала тиснути – відразу ображалися. Щоб я не сказала їм зробити, відповідь одна – у них вдома по-іншому, вони так не звикли робити.
Всі ці дні мій дім стояв на вухах! У квартирі шум, галас, біганина. Я розумію, що це діти, але вони повинні розуміти, що треба слухати дорослих.
Не знаю, як сестра справляється з ними? Чи це тільки зі мною вони так поводилися? Невже сестра не помічає, що діти ростуть некерованими? Може мені сказати їй, щоб вона звернула увагу на їх виховання? Чи взагалі не втручатися, нехай виховує, як хоче?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
