fbpx
Історії з життя
Зустрівшись якось зі своєю шкільною подружкою, поділилася Ірина з нею радістю: вони з Віктором планували одружитися незабаром. Та, розпитавши детально, що це за Віктор, приголомшила Іру неймовірною звісткою: цей бізнесмен одночасно зустрічається і зі старшою сестрою цієї самої подруги. І справа там теж йде до весілля

Свій сороковий день народження Ірина зустрічала у лікарняній палаті. Ні, видно, не дарма в народі кажуть, що сорокоріччя – не найкращий привід для святкування.

А вона, наївна, вирішила відзначити дату з розмахом: гостей назапрошувала, ресторан замовила, наряд мало не за півроку до дня народження купила… Лежить он тепер в лікарняній піжамі і коли додому потрапить – невідомо… Все правильно кажуть: людина припускає, а Бог розпоряджається. І Ірина ж навіть припустити не могла, що саме зараз… закохається. І в кого? В власного чоловіка, якого все життя сімейне – двадцять з гаком років – не гідним вважала… Буває ж таке!

…Знайомі Ірина та Олексій були з самої школи. Навчався Олексій на кілька класів старше і на Іринку задивлявся класу з дев’ятого. Не те що б вона була якось по-особливому красива, але залицяльників у дівчини було досить. Олексій навіть не сподівався на взаємність, просто здаля милувався юнкою. Сам він був не боязкого десятка, але в справах серцевих інша сміливість потрібна…

Так і вийшло, що Ірина якщо і здогадувалася про почуття Олексія, то особливо в розрахунок шанувальника не приймала: мало кому вона подобалася? Та й взагалі, налаштована дівчина була на навчання, а не на романтичні стосунки. Закінчила школу дуже навіть непогано, без особливих зусиль поступила в університет на модний тоді факультет економіки і менеджменту. А перед самим майже від’їздом до обласного центру зустріла… його.

Віктор був на сім років старший, на питання, ким працює, відповідав: «кручусь помаленьку». Втім, в середині дев’яностих «крутилися» подібним чином багато чоловіків. Коханий Ірини то іномарки з Європи приганяв під замовлення, і антикваріат скуповував для перепродажу, і відеокасетами приторговував. Загалом, тим ще бізнесменом був. Але на хліб з маслом йому вистачало. 17-річна випускниця школи приваблювала його, вже ж бо достатньо він побачив і зазнав, своєю чистотою і безпосередністю. Мабуть, молодий чоловік теж любив Ірину. Любив, наскільки дозволяв йому гарт, здобутий в спробах вписатися в ринкову реальність.

А ось Іра… Вона повністю розчинилася в коханому. Навчання? Батьки? Подруги? Все відійшло на другий план. Перший семестр, такий важливий для отримання освіти, дівчина ледь не завалила – всі думки її були зайняті Віктором, заради зустрічей з яким вона щонеділі їхала додому. Десь ближче до сесії Ірина все ж зібралася і склала іспити без хвостів, але в заліковці, в основному, стояли позначки «задовільно». Другий семестр дався їй ще важче… Але і ця сесія була здана на радість мамі і татові. І ось воно, літо! І довгоочікуване повноліття, яке повинно було стати важливим моментом у стосунках з коханим.

Але… Зустрівшись якось зі своєю шкільною подружкою, поділилася Ірина з нею радістю: вони з Віктором планували одружитися незабаром. Та, розпитавши детально, що це за Віктор, приголомшила Іру неймовірною звісткою: цей бізнесмен одночасно зустрічається і зі старшою сестрою цієї самої подруги. І справа там теж йде до весілля.

Ірина не повірила спочатку. Як?! Її Вітя, розумний, ніжний, такий надійний, може їй брехати? Але повірити довелося. Прийшовши ввечері до подруги ніби як в гості, застала Ірина там і Віктора, якого приймали в домі в якості майбутнього зятя. Просто подивившись в очі коханому, не сказавши ні слова, дівчина пішла в задушливу літню ніч. Вона навіть не плакала – повітря не вистачало заплакати. Просто йшла темними вулицями, відчуваючи нестерпне хвилювання, не думаючи ні про що і навіть погано розуміючи, куди йде. Помітивши лавку, сіла… На цій лавці і побачив її Олексій…

Відслуживши після школи в армії, повернувся Олексій в рідне містечко, влаштувався на завод, працював учнем токаря. Професія йому подобалася, та й виходило непогано – руки у хлопця були золоті. Скоро вже він повинен був отримати свій перший робочий розряд. Тієї ночі юнак повертався додому від приятеля, до якого забіг після роботи за відео-касетою. Дівоча постать на лавці в парку, через який він проходив, здалася йому смутно знайомою. Підійшовши ближче, Олексій сторопів спочатку: це ж Ірина! Та, про яку він так часто згадував, знайти яку хотів, але все не наважувався…

– Іро, це ти? Привіт, – набравшись сміливості, сказав юнак…

Дівчина підняла на нього очі, повні явного відчаю. Вона не одразу впізнала Олексія, потім згадала, звідки знає його. Піднялася з лави, рішуче взяла юнака під руку і сказала:

– Проведи мене до дому, будь ласка.

Так і почалися їх непрості стосунки. Юнак, як і в школі, особливо ні на що не розраховував, просто був поруч, намагаючись підтримати кохану. А вона немов терпіла присутність цього хлопця, не підпускаючи його зовсім близько, але й не відштовхуючи.

Додому на кожні вихідні Іра їздити перестала, занурилася в навчання, намагаючись надолужити згаяне за перший курс. Та й фінансове становище її батьків значно погіршився – разом з усією країною пережили вони тим літом дефолт…

Душевна туга Ірини розвіювалася насилу: все ж перша любов – почуття потужне… Віктор не покидав думок дівчини, спогади про його вчинок палили серце. Переживання незабаром відбилися і на здоров’ї: підхопивши десь в листопаді банальну застуду, дівчина через тиждень потрапила в лікарню. А вже через кілька днів до неї в палату увійшов Олексій…

Матір і батько Ірини, дивлячись, як переживає їхня дочка, щиро не розуміли, що знайшла дівчина в цьому Вікторі. Простий робочий хлопець Олексій подобався їм, людям старого гарту, куди більше. Тому юнака батьки Іри шанували з усією привітністю, і про те, що донька у стаціонарі мати відразу ж поспішила йому повідомити.

Турбота і зворушлива увага юнака були приємні Ірі. Але вона намагалася не показувати цього. Хоча розумом розуміла, що Олексій куди надійніший, ніж її колишній бойфренд, намагатися будувати спільне життя з яким було просто божевіллям – тепер вона це усвідомлювала. І коли Льоша, набравшись хоробрості, прямо в лікарні зробив Ірі пропозицію, вона, з хвилину помовчавши, відповіла згодою.

Шлюб з боку Ірини мав бути з розрахунку. Не з матеріального, ні. Не відчуваючи до майбутнього чоловіка інших почуттів, крім подяки за підтримку, вона розраховувала знайти поруч з ним спокій. І забути нарешті Віктора, який ніяк не хотів йти з пам’яті… Розумів це і Олексій. Але був готовий навіть до повної байдужості з боку коханої, аби вона була поруч…

Буквально напередодні весілля до Іри заявився… Віктор. Він клявся у вічному кохання, благав дівчину відмовитися від реєстрації шлюбу з Олексієм, виїхати з ним до столиці і жити довго і щасливо. Хто знає, можливо, він би умовив так і не забула його Ірина, але в їх розмову грубо втрутився батько нареченої. Він майже виштовхав хлопця з квартири і мало не спустив зі сходів. А потім удвох з матір’ю вони допізна вмовляли ридаючу доньку забути цього пройдисвіта і не відмовляти Олексію… Умовили. Але не до кінця.

Під вінець дівчина все ж пішла, але ставлення її до Олексія стало змінюватися. Молодий чоловік дратував Ірину, подружні обов’язки стали для неї справжнім випробуванням, а недосвідчений в таких справах юнак боявся будь-яких розмов на цю тему.

Так і жили обоє – один в страху втратити кохану, інша – в неприязні до людини, яка, як здавалося Ірині, завадила її щастю з Віктором …

Звістку про те, шо Ірина при надії Олексій зустрів з величезною радістю, як і батьки його дружини. Сама майбутня мама почувалась суперечливо. З одного боку, вона розуміла, що це – її дитина, з іншого – це не була дитина від коханого…

Перша половина терміну далася Ірі нелегко. На сімейній раді вирішили, що краще буде їй перевестися на заочне відділення. І восени 1999 року у Ірини та Олексія на світ з’явився первісток, названий на честь діда Григорієм.

Батьківство дещо згладило стосунки подружжя, але полюбити Олексія жінка так і не змогла. Вона примала його турботу, його невпинну увагу, звикла, що в будь-який час доби могла розраховувати на допомогу чоловіка хоч побутову, хоч з малюком. Олексій як і раніше працював на заводі, хоча роботою це вже було складно назвати – підприємство іноді простоювало тижнями, не маючи замовлень… Тому чоловік намагався знаходити будь-які джерела додаткового доходу, аби його родина ні в чому не потребувала. Але при цьому він беззастережно брав на себе і частину домашніх турбот, даючи Ірині виспатися після нічних чувань біля ліжечка крикливого Грицька.

Поступово сімейне життя увійшло в більш-менш рівне русло. Син трохи підріс, Іра закінчила університет, правда, влаштуватися на роботу за фахом в рідному містечку не змогла. У дитячий сад, куди вони з Олексієм віддали дитину, була потрібна нянька, і молода мати не роздумуючи написала заяву на цю посаду – така-сяка, але робота. Та й Гриць тепер був у неї під наглядом весь день. Правда, особливої ​​матеріальної вигоди працевлаштування не принесло. Але за цей бік життя повністю відповідав голова сім’ї. Бо начальство було задоволене роботою молодого токаря, йому регулярно підсовували ліві замовлення, за які тут же і розплачувалися готівкою. Плюс підробітку в таксі на старенькому батьківському «жигулі». Загалом, молоде подружжя не бідувало.

Минуло кілька років. Грицько вже готувався стати першокласником. І раптом Іра зрозуміла, що знову при надії… Для себе вона вже давно вирішила, що більше дітей у неї не буде. Тому про своє становище чоловікові не повідомила, розраховуючи вирішити все по-тихому. Але Олексій і справді любив дружину всім серцем, тому майже не помітні зміни в поведінці Ірини не пройшли повз його увагу. Більше чуттям, ніж розумом зрозумів він, що збирається зробити дружина… І вперше в їх спільному житті він зважився на відверту розмову.

– Я знаю, Іро, що ти мене не любиш, – хвилюючись і збиваючись, почав він заготовлену заздалегідь промову. – І знаю, що ти зараз носиш під серцем мою дитину. Ні, почекай, не перебивай, – Олексій припинив спробу Іри щось сказати. – Я готовий дати тобі розлучення, якщо так для тебе буде краще. Але тільки після того, як станеш матір’ю. Якщо дитина тобі зовсім не потрібна, я сам буду про неї піклуватися. Але погубити малюка не дам.

Ірина була зла. Всі почуття, що вона до того моменту намагалася ховати під маскою спокійної байдужості, вирвалися назовні. Вона лементувала, підвищувала голос, намагалася навіть розмахувати руками, плакала… Коли хвиля емоцій вщухла, жінка заснула. На наступний день вона прийняла умову чоловіка.

У визначений термін Ірина подарувала Олексію сина. Коли Артемкові виповнився рік, Олексій з’їхав від дружини і дітей на орендовану квартиру. Ні, вони не стали оформляти розлучення – Ірині цього й не було потрібно. Вона просто зітхнула полегшено, більше не бачачи поруч з собою щогодини Олексія і позбувшись від необхідності ділити з ним ліжко. Матеріально її з дітьми як і забезпечував чоловік. Але випадок допоміг молодій жінці знайти своє джерело доходу: вона почала писати курсові та дипломні роботи з економіки на замовлення.

Батьком Олексій був чудовим, діти, загалом, особливо і не відчули, що тато з ними не живе. Весь вільний час чоловік присвячував пацанам. Інший раз Ірина навіть ревнувала дітей до нього…

Одного разу в соціальній мережі Іра знайшла сторінку Віктора. Серце її прискорено забилося, спогади про перше кохання нахлинули, від жалю про нездійснене на очі навернулися сльози. Вона тремтячими пальцями набрала на клавіатурі комп’ютера: «Привіт, Вікторе. Пам’ятаєш мене?”

Через деякий час Віктор та Іра зустрілися – він приїхав до рідного міста відвідати батьків. Сидячи за столиком кафе, вона дивилася на колишнього коханого, впізнаючи і не впізнаючи його. Те, чого раніше вона не помічала: зверхній вираз переваги на обличчі чоловіка, сленгові слівця в його розмові, зневажливе ставлення до людей, що стоять трохи нижче на соціальних сходах – зараз явно впадало в очі. Цю людину вона любила?!! Боже, принц виявився не принцом! А коли Віктор, фальшиво-ніжно взявши її за руку, сказав: «Поїхали в готель, дитинко», Ірині стало неприємно перебувати поруч з ним. Вона, зіслалася на погане самопочуття, поспішила піти. І потекло попереднє життя. Тільки вже без ілюзій.

Олексій весь час знаходився поряд, хоч і на відстані. І жінка в повній мірі змогла розглянути в ньому ті якості і риси, які колись їй заважала побачити прихильність до минулого. Але зробити крок назустріч до нього все одно щось заважало. Так і проходили їхні роки – не разом, але і не нарізно.

Наближалося сорокаріччя Ірини. За тиждень до торжества вона відчула себе погано – заважав біль в правому боці. Але в лікарню звертатися не хотілося – попереду ювілей. За два дні до свята серед ночі Ірина прокинулася від дивного відчуття… Втрачаючи свідомість, набрала номер чоловіка…

І першим, кого вона побачила, прийшовши до тями, був Олексій. Саме він примчав вночі до Ірини після її дзвінка, привіз її до лікарні, сидів навпочіпки під дверима інтенствки весь час, поки похмурий доктор витягав жінку буквально з того світу після… Коли до Іри повернулася здатність говорити, вона попросила Олексія наблизитися і прошепотіла:

– Пробач мене, Олексію, якщо зможеш. Тільки зараз я зрозуміла, наскільки ти мені дорогий.

… А через півтора року у Олексія та Ірини народилася донечка Арішка.

Автор: zhivu v glubynci.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page