Я довгі роки виношувала ці слова, навіть репетирувала перед дзеркалом, але не наважувалася сказати вголос. Я наче знала на перед, що їх просто ніхто не почує і не помилилася, бо моє «Я хочу, щоб ти пішов» заглушив телевізор.
І тоді я чи не вперше наважилася зробити те, від чого у чоловіка очі полізли на лоба.
Багато жінок кажуть, що свекрухи пхаються в їхнє життя, але моя мене прийняла дуже добре. І основний аргумент вона радо висловлювала у моїй присутності, настільки ця риса в мені їй подобалася:
– Вона дуже скромна і непомітна, така буде моєму Івану за чудову дружину. Ви б її бачили, мов тінь ходить. О, ти тут, Марто, а ми про тебе говоримо…
Я справді людина скромна, не скажу, що непомітна і надто тиха, можу й спалахнути, але це рідко буває, я більше в собі це переживаю. Та й не переношу голосних звуків, в тому числі і від себе, не люблю голос підвищувати. В моїй сім’ї так само всі були спокійні і врівноважені, ми розуміли потреби один одного і старалися зробити так, щоб всім було комфортно. Ми дбали один про одного і те саме я робила в моїй родині.
Іван приходив з роботи, а я з дітьми займалася і все старалася їм пояснити спокійно і тихо, щоб чоловіка не тривожити. У нас була однокімнатна квартира, маленька кухня, кімната з балконом і все, не дуже є де помовчати. З часом ми утеплили балкон і зробили нам спальню, перегородивши кімнату. І наче у всіх був свій куточок: чоловік відпочивав у спальні, діти гралися в залі, а я старалася не шуміти на кухні.
Кухня була моїй єдиним місцем, де я могла подумати і побути сам на сам, я могла там до ночі сидіти, роблячи дітям поробки чи готуючи заготовки на сніданок та обід.
Я старалася нікого не турбувати, щоб всі могли виспатися.
Але цю мою рису чоловік сприйняв як щось таке, яке дається просто так, тому скоро перестав мене помічати, бо ж хіба то дружина такі смачні страви на стіл поставила та все поприбирала і випрала? Ні, то саме собою сталося.
Він перестав зі мною говорити і радитися, просто приходив з роботи в «хостел», де ночував і їв.
Гроші від нього треба було випрошувати, що він аж підскакував:
– Ти тут? Що ти за мною ходиш?
– Дітям потрібен одяг, дай гроші.
– Та відчепися нарешті, нема, затримали зарплату!
Я йшла до батьків і вони мені давали, при тому дивувалися, що я з таким чоловіком живу.
Я й сама дивувалася, не про таке сімейне життя мріяла, думала, що турбота буде з обох сторін, а мої старання навіть не помічають.
І я почала собі зізнаватися, що не хочу з таким чоловіком продовжувати жити.
Остання крапка сталася на моєму дні народженні. Звичайно, що в нашу квартиру гості б не помістилися і я запросила всіх в кафе. Грошей у мене не дуже було, але я була певна, що мої батьки подарують гроші і я так розрахуюся повністю за стіл.
Прийшли свекри, сестра Івана, мої батьки, діти. Тато і мама виголосили побажання і на цьому свято для мене скінчилося.
Свекри поводили себе так, наче вони просто прийшли в ресторан, балакали про все на світі, лиш не про мене: робота їхня і доньки, Іван і його самопочуття, що у їхніх родичів далеких і близьких сталося…
Далі винесли торт і тоді Іван побажав мені щастя і здоров’я, а далі просто їв і пив… Подарунок він мені не купив, бо:
– У тебе все є, такий чоловік як я, – сказав гордо, а свекруха схвально закивала головою.
Мама допомогла мені зібрати дещо зі столу і сказала, що я можу в будь-який момент вернутися додому.
– Ми з батьком тебе приймемо.
І ось я наважилася. Чоловік дивився телевізор, а я сказала ті слова. Реакції просто нуль.
І тоді я пішла збирати його валізу. Складала його речі і заважала йому дивитися телевізор, бо він раптом помітив, що я роблю.
– Ти що робиш?
– Збираю твої речі і ти йдеш жити до мами.
– Що? я тут ремонт робив, тут мої гроші вкладені і не малі і я так просто піду.
– Так просто підеш, – закивала я головою.
– Та дзуськи! Сама йди!
– Це квартира моєї бабусі, тому не думаю.
– Все одно, я тут живу і прописаний!
Я зателефонувала татові і він приїхав через кілька хвилин. Хоч тато й має мій характер чи, вірніше, я його, але він має під два метри росту і доброї маси, тому Іван швидко пішов геть.
– Зараз слюсар приїде і замки змінить, – сказав спокійно тато.
Я його обійняла і подякувала. Діти нічого не помітили, уявляєте? Можна не помічати людину, яка в твоєму життя не грає ніякої ролі, в цю гру можна грати двом.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
