І тільки подрузі я зізналася, що саме в його словах мене насторожило.
– Ні, ти серйозно?, – здивувалася подруга, – та хіба таке не кажуть, коли хочуть аби їх пробачили?
– Може, й кажуть, але від нього це слово в той момент тільки забирало шанси на прощення.
Отож, чоловік мій зізнався в тому, що у нього була інтрижка з іншою жінкою, він клявся, що це все було випадково, просто щось найшло і більше ніколи не повториться.
– Іринко, ми маємо зберегти родину зради сина, – почав він, а далі й почав говорити ті слова, наче забивати цвяхи в кришку нашого шлюбу.
Я скажу, що була просто ошелешена, я думала, що мій чоловік до мене збайдужів, як і до всіх жінок, а він виявляються випадково гуляє.
А ми ж знаємося з ним ще зі школи, він старший від мене на рік. Тільки після інституту він почав до мене залицятися і я відповіла взаємністю.
Справили весілля. Батьки подарували квартиру, далі з’явився син, недоспані ночі, радість від його усмішки. Мені було байдуже, що я втратила фігуру, адже я здобула найцінніший скарб.
Думали й про другу дитину, планували купити більшу квартиру і ось на тобі – чоловік і його випадковість.
Я намагалася зосередитися, але Сергій безупинно повторював ці слова:
– Я люблю тебе, люблю, повір, дуже сильно люблю…
І кожне «люблю», було наче по склу крейдою, у мене аж на спині волосся дибки стало.
Я почала пригадувати, коли ж він мені те «люблю» останній раз говорив і не могла пригадати. От чесно, навіть на день народження він казав: «Успіхів в особистому житті» і заливався сміхом від свого дотепу, але про «люблю» й мови не було, як і про «дякую». А тут вже разів сто повторив, але щось мені геть не віриться в щирість таких слів.
– Досить, дай мені подумати, – перебила його я, – піди кудись на кілька годин, а ще краще на ніч, я хочу побути сама.
Придивлялася до себе в дзеркалі, кожну зморшку і пігментну пляму, волосся і погляд. Може, таку вже й не люблять?
Я для того аби смачно готувати і прибирати, а «люблю» буде тоді, коли знову оступиться. А мені цього треба?
Зібрала його речі і на тому закрила питання. Він прийшов з квітами, уявляєте, з моїми улюбленими квітами, які дарував останній раз років п’ять тому, а я йому валізи в руки. Квіти шкода було за ним викидати. Тому понесла їх у вазу. Свекри ходили мене переконувати і казали, що заберуть пів квартири, бо ж вони гроші давали, але я сказала, що суд вирішить.
– Кому ти потрібна будеш з дитиною, – совістила мене свекруха.
– Собі маю бути потрібна, а я про це геть забула, – відказала я.
– А на що ти жити будеш? То не сидіти на шиї у мого сина!
– Я й так не сиділа, але де ви те оцінювали.
Бажаю своїй свекрусі такої невістки, яку вони з мене ліпили за словами Сергія. От, щоб така й попалася один в одним. Тоді й від них почую слова любові, але вже мені їх буде й не треба.
Все має бути вчасно, правда ж?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
