fbpx
Історії з життя
Зять нам одразу не сподобався. Не для нього ми в свою дитину скільки сил і коштів вкладали. З бідної родини, десь із якогось далекого села. Але донька була невблаганною. Привела його у куплену нами для неї квартиру і поселила на всьому готовому. А ми ще й винні залишились.

Зять нам одразу не сподобався. Не для нього ми в свою дитину скільки сил і коштів вкладали. З бідної родини, десь із якогось далекого села. Але донька була невблаганною. Привела його у куплену нами для неї квартиру і поселила на всьому готовому. А ми ще й винні залишились.

Ми з чоловіком зробили все для того, щоб наша дочка ні в чому не потребувала. Хоча жили не багато, кожну вільну копієчку вкладали в неї, а також намагалися приділяти максимум уваги. А вона виросла, і практично забула про нас.

Коли дочка вчилася в школі, ми оплачували їй гуртки (гімнастика, плавання, малювання), потім економили на всьому, аби тільки вона нормально закінчила ВНЗ. Коли подорослішала – ми з батьком влізли в іпотеку, аби тільки у неї була власна житлоплоща, і щоб люди її не вважали за «безприданницю».

Коли доньці виповнилося 26 років, вона познайомилася з молодим чоловіком. Раніше у неї вже були відносини, але ні до чого серйозного вони не доходили, а з цим чоловіком вона мало не відразу зібралася йти під вінець. Нам з чоловіком її обранець не сподобався – приїжджий хлопець з якогось маленького хуторка, з бідної сім’ї і без освіти. Звичайно, не про такого зятя ми мріяли! Намагалися якось м’яко її умовити, щоб вона не поспішала з’їжджатися зі своїм нареченим, і гарненько подумала, чи потрібно їй це. Але розмови не подіяли – вона притягла свого коханого в куплену нами квартиру, і поселила на всьому готовому. Чоловік цей навіть прогодувати її толком не міг, тому нам з чоловіком весь час доводилося передавати їм гроші і продукти.

Загалом, сяк-так наші молоді зіграли весілля (основну частину грошей давали ми, свекри тільки половину банкету з горем навпіл оплатили). Чоловікові довелося подбати про те, щоб влаштувати зятя на нормальну посаду, і завдяки цьому він тепер може забезпечувати нашу дочку хоч якось.

Думали, що почуємо за всі свої старання «спасибі», але де там! Коли ця парочка стала жити більш-менш самостійно (ми з батьком майже перестали їм допомагати, і стали відкладати собі на старість), то ми отримали від них тільки закиди: мовляв, ми зятя не хотіли приймати, щастя своїй дочці не бажали, і намагалися її старою дівою залишити. Мені було дико це почути, але для дочки тепер існує тільки один авторитет – її чоловік, вона його слухається, і погоджується з ним, а він вселяє їй такі думки. Дуже прикро чути подібні слова від своєї «дитиночки», якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода.

Здається мені, що все почалось через те, що ми не дозволяємо зятю прописатися в квартирі, яку купили для доньки. Ще чого, і так ми його всім забезпечили, не вистачало тільки, щоб він потім при розлученні частину житлоплощі відсудив! Але як до дочки достукатися – не знаємо. Виростили зрадницю на свою голову!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news. – заборонено.

You cannot copy content of this page