Єдина дитина в родині це і щастя, і радість, це велика надія на добру старість у колі внуків, але це і переживання, і тривога за її долю.
Адже навряд чи це є рішенням батьків – ростити одинака чи одиначку. Цьому, напевне, передують якісь обставини: вік чи слабке здоров’я.
Тому над єдиною дитиною в сім’ї батьки «трясуться», як над безцінним скарбом, подарованим Небесами, її оберігають, нею живуть, нею дихають. І як нестерпно гірко, коли той «скарб» втрачається назавжди. Це як повітря і вода для життя тіла.
Та як прикро, коли це стається з власної волі єдиної дитини, вихованій в такій любові й ласці, в такій пошані й достатку, адже батько – поважаний в Римі сенатор.
Єдину донечку Євсевію родина заможних римлян виховувала в християнському дусі й традиціях. Чимало таких дочок стають добрими дружинами, гарними матерями. Але, очевидно, Євсевія була дівчиною не від світу цього.
Адже як зрозуміти той факт, коли до тебе сватається прекрасний юнак також із вищого світу, а ти тікаєш відмовляєшся від власного щастя? Не любиш цього, чекай іншого жениха. Та ні. Їй любий тільки той, що в Небі.
Про цього Нареченого роздумує сама, про Нього розмовляє з двома вірними служницями, які дають обіцянку зберігати таємницю, підтримують свою панночку в намірі зректися благ цього світу, своє дівоцтво жертвувати незрівнянно кращому Женихові.
Але перед цим рішенням у дівчини, можливо, були якісь почуття до хлопця, або сумніви, або просто була воля її батьків, адже відбулися заручини та була призначена дата законного шлюбу.
Чи відбулася розмова з батьками та їхнє категоричне «ні», чи Євсевія просто передбачала їхню реакцію й нічого не казала їм – історія мовчить, але говорить нам про деталі втечі дівчини разом із двома служницями з родинного дому.
Щоб не бути поміченими іншими слугами, дівчата переодягнулися в чоловічий одяг і, діждавшись ночі, поодинці тихо покинули дім.
Направляючись до моря, аби сісти на корабель, троє дівчат плакали, що своєю втечею зробили таку прикрість рідним, а їхня пані ще й хлопцеві, який її щиро кохає, але свого рішення стати сестрами во Христі й віднині служити тільки Богові, а за рідних – молитися не змінювали.
Євсевія оплатила поїздку, і втікачки попливли до Олександрії. Далі дівчата попрямували на острів Коа. Євсевія винайняла житло, і вони зайнялися пошуками ієромонахів із метою висвячення їх у черниці.
Їм пощастило, коли побачили сивобородого чоловіка в чернечому одязі, який йшов від пристані. Євсевія почала з ним розмову.
Виявилося, що він, Павло, ігумен монастиря святого апостола Андрія, повертається як прочанин зі Святої Землі, і якщо дівчата бажають, може стати їх духовним провідником, але повинні переїхати з ним в Мілассе і придбати оселю, бо монастир там чоловічий.
Євсевія купила будинок у місті, дівчата поселилися в ньому і переобладнали його на монастир, назвавши “Коа”, за назвою острова, звідки прибули. Згодом ігумена Павла обрали єпископом Мілассе, а він висвятив дівчат, Євсевію нарік чернечим імям Ксенія, що в перекладі означає «чужоземка» і запропонував стати дияконесою в храмі та опікуватися убогими жінками міста.
До сестер новоствореного монастиря приєднувалися й приєднувалися молоді дівчата. А Ксенія передчасно покинула цей світ, за нею скоро не стало її названих сестер і співслужниць.
Коли друга відчула наближення вічності, розповіла монахиням історію «чужинки» з Риму, в минулому сенаторської доньки, що всі принади цього світу, всі земні радощі обміняла на убоге чернече життя задля щастя в Небі.
6 лютого до Ксенії Римлянки звертаються з молитвою:
Свята Оксано-Ксеніє! Молитвами твоїми укріпляй наші серця для чистої і непохитної віри у спасіння душ наших і в прийдешнє Царство Небесне, як і ти навчала нас любити Господа нашого Ісуса Христа всім серцем, всією душею, всім єством своїм.