Нас у сім’ї було двоє – брат і я. Батьки залишили нам у спадщину два будинки в селі: стару, де ми проживали, й нову незакінчену хату, а самі переїхали до родичів у Чикаго. Стара, але ще цілком добротна, подарована мені, мовляв, вийду заміж, то як придане буде. А нову хату хай син добудовує, матиме стимул і приємні турботи.
У моїх планах ніколи не було виїхати з України. Я отримала освіту, мені подобалося працювати в школі в сусідньому селі, що за три кілометри від нашої хати.
Мене поважали на роботі, бо я все встигала: планування в порядку, під час уроку я відчувала себе зіркою на великій сцені, де глядачами були учні, а суддями то директор, то заступник. Я навіть брала участь у конкурсі “Учитель року”. Переможницею не стала, але в нашій спільноті та інспектору я запам’яталася. Хіба в українській діаспорі Чикаго я могла б так розкрутитися?!
Мій старший брат Ігор також не виявляв бажання їхати на пеемже в чужу країну. Він наслухався, що там робота на першому місці, а працювати брат не мав особливого бажання.
Зазнали рідні з ним клопоту, коли ще школярем був: і вчитися не хотів, і дисципліну порушував, і допомагати батькам не бажав. Заледве коледж закінчив, і то завдяки контрактові та маминим зв’язкам.
Татові якось удалося вирішити і з аpмією, і влаштувати сина на роботу. Перед їхньою поїздкою за океан поведінка брата була ідеальною. Батьки залишили нас зі спокійною душею. Здавалося, Ігор змінився на краще, візьметься за розум, закінчить нову хату, одружиться й приведе дружину в свою власну оселю.
Здавалося… Спочатку брат почав переконувати мене зробити обмін будинками, мовляв, мені, дівчині, краще б мати у придане новий. У нього з’явилася подруга Ірина, з якою він познайомився на вечірці в друзів. Він хоче привести її в стару хату.
Витрачати гроші на весілля вони не хочуть, спочатку придивляться одне до одного, чи варто розписуватися. Я щось почала казати, що хай би познайомив через відео-зв’язок свою обраницю з батьками, попросив їхнього благословення, я поїхала б з ним до її батьків, він попросив би в них її руки і серця. Ігор пирснув зі сміху: ото відстій. Ну про що з ним говорити?!
Наступного дня Ігор несподівано приїхав з Іриною. Я в цей час була на роботі. Вони розвантажили її валізи, ними був закладений весь коридор. Очевидно, що брат водив кохану по всіх кімнатах, зайшли і в мою.
Новоявлена братовА залишила по собі не тільки запах парфумів, а й розгорнуті сімейні альбоми, розкидані на столику світлини, ввімкнені світло, комп’ютер. Але то таке. Квіточки.
Коли я повернулася з роботи, на ганку мене зустріли молодята. Мої асоціації наспівували знаменитий романс Євгена Гребінки “Очі чьорниє, очі страстниє, очі жгучіє і прєкрасниє…”. Яка ж красуня неймовірна! Розумію брата, не закохатися неможливо!
На кухні мене чекав торт. Я ж була така голодна, що вже дорогою уявляла собі, як я наминатиму яєшню з беконом. Але торт так торт!” Я й не спам’талася, як той бісквітно-кремовий трикутник проковтнула, так на мене впливав той проникливий погляд закарпатської кралі.
Перед сном мене ледь не знудило, то я змушена було вдатися до адсорбентів, щоб не зганьбитися перед новою родичкою. Відтоді апетит утік від мене. Щовечора після роботи мене чекала ситна вечеря, приготована Іриною. Вони з братом залюбки наминали, а мені кусок не ліз до рота, але я себе змушувала їсти й прихвалювати її кулінарні здібності.
Щось пішло не так після нашого знайомства. Моя голова була, як у тумані. Те, що брат якийсь не такий, не дивно. Кохання ж… Скоро Ігор став мені говорити, щоб я готувалася перейти до нової хати, бо в них із Ірою є плани на кожну кімнату, вони хотіли б їх переобладнати на свій смак.
Ірі сподобалась моя кімната, тут пасувало б бути їхній спальні. Я не могла відповісти згодою, відчувши щось недобре. В новій хаті роботи непочатий край, навіть Інтернет ще не під’єднаний, а як я без нього. “Буде тобі все, що скажеш,” – запевнив Ігор.
Брат пообіцяв довести до ладу одну кімнату в новому будинку, щоб я мала де жити, придбати меблі, щоб я мала на що сісти і де спати. “Хочеш, я розписку напишу, що ти віддаєш мені цю хату в обмін на нову і повний ремонт”. “Добре, давай розписку,”- сказала я. Брат від несподіванки аж знітився, але все ж щось там написав, навіть дату і підпис поставив.
Ну і де я від цього мала дітись? Була така безвольна, навіть на роботі помітили в мені якісь зміни. Раніше була впевнена, що від мого відкритого уроку всі будуть у захваті, принаймні він справить приємне враження. Справив, щоправда, неприємне. Поза спиною почула: “Вона у вас що – завжди така загальмована й повільна”?
Щодня бачила, як брат із Ірою йшли на новобудову, нібито побілити стіни, а мені казали збирати свої речі. Я й збирала, але мовби не своїми руками, тож коли прийшла якось із роботи, побачила в коридорі мої валізи, а з кімнати почула сміх і звуки від пересування меблів.
В цей час почула звук машини, що зупинилася біля хати. Як із-під землі виріс Ігорів друг: “Давай скоріше збирайся, бо я дуже спішу”. Він став закидати мої речі в машину. Від несподіванки й образи я навіть про комп’ютер забула. Авто вмить примчало мене до нового будинку.
Відчинивши двері нової хати, я відчула, що з часу від’їзду батьків брАтова нога сюди не ступала. На кухні стояв припорошений диван, столик, електроплита, словом все, що завезли сюди батьки. Коли тато штукатурив і укладав підлоги, мама готувала йому обід. У валізі, на щастя, знайшлася невелика подушка й тонка ковдра. А було вже досить прохолодно. Я телефонувала братові, але слухавки він не піднімав. Коли вдалося дозвонитися, почула: “Ну то докупи собі щось, ти ж маєш зарплату. А комп тобі навіщо, коли нема інтернету”? Про те, що там матеріали для уроків він уже й не слухав.
Я потроху оговтувалась. Хоч не вечеряла, їсти не хотілося. Якось переночувала після довгих роздумів, встала вдосвіта й вирушила пішки на роботу. Раніше я добиралася то на велосипеді, то на скутері, але мій транспорт залишився біля моєї старої хати. Подруга й колега порадила мені винайняти житло в їхньому селі й подумати надалі, як допомогти собі та брату в цій ситуації.
Про те, що Ігор знаходиться під впливом Ірини, що його треба рятувати, вона й не сумнівалася. І я стала потроху відходити від пережитого, що в якомусь вихорі закрутило мене. В голові ніби щось прояснилося, я знову стала така, як була, впевнена й активна, і вдалася до певних дій, про які розкажу в наступній історії.
Тож мені хотілося б почути, що люди зробили б на моєму місці, і чи правильно я вчинила.
