Напевно ви чули про такий тест на визначення того чи будете ви успішною людиною. Діткам давали цукерку і казали:
– Якщо почекаєш, коли я вернуся і не з’їж цю цукерку, то матимеш дві і зможеш з’їсти дві цукерки.
Далі визначали, що дітки, які готові були почекати і отримати більше, ніж одну цукерку, то вони й в житті досягали більшого. А ті, які їли цукерку одразу – ні чого в житті не досягли.
І ось приходжу я з зустрічі випускників і чітко розумію, що я була отією дитиною, яка одразу ж згризла цукерку і в житті вела себе так само. А вся причина в Віталієві.
Так само класична ситуація – двоє друзів закохані в мене, а я перебираю та влаштовую перевірки, хто ж мені в житті краще пригодиться та кохатиме все життя краще.
Вони подобалися мені приблизно однаково і якби були однією людиною, то я б не задумуючись вийшла заміж за цю людину.
Але…
В одному мені подобалося одне, в іншому – інше, одна якість перекривала недолік і так до безкінечності.
Мені набридло додавати чесноти і віднімати вади, тому я пустила все на емоції. А на емоції вмів грати лише Артем.
Такий улесливий, дотепний, веселий і просто людина-свято. На його фоні Віталій був нудним і надто серйозним, все продумував наперед, економив, прогнозував…
І це все на педагогічному!
Ми з цього приводу сміялися:
– Віталію, ти переплутав вузи! Тобі десь на бухгалтера треба вчитися!
Але він не звертав на наші смішки уваги. А я й не звернула уваги на той експеримент, про який вам розказувала на початку історії, про успішність. Його нам розказали на якійсь нудній лекції з психології і ми її успішно забули.
Але варто було тоді задуматися.
Я вийшла заміж за Артема, а Віталій зник з нашого життя, десь поїхав по направленню і не давався чути.
Зізнаюся, мені лестило, що він аж так мене кохає.
Але почалося сімейне життя і думки про Віталія пішли в іншому ключі – чи вчинив би він так, як чинить Артем?
Чи забув би він за мої прохання, чи забув би він про мої потреби, чи забув би він взагалі те, що ми мріяли жити зовсім по-іншому?
Я ще трималася школи, а от він відмовився працювати за копійки і подався в бізнес.
Ну як бізнес…
Відкрив в батьківській хаті магазин і тепер вічно пропадає, як не на базі, то в магазині, то з друзями.
Продавчинею вибрав вродливу жіночку, яка, як виявилося, була дуже вдячною йому за роботу.
Ми були в кредитах, боргах і в жодних прибутках.
Дійшло до того, що на вихідні я мусила продавати в магазині…
Одним словом, чоловік був в проектах і бізнес-планах та мріях, але ми за всі ці роки навіть вивіску на магазині не мали за що змінити.
Ми не їздили на море, я не мала дорогої косметики, діти не вчилися за кордоном. На словах я була дружиною бізнесмена, але на практиці я жила зі своєї зарплатні! Тримала корову, обробляла городи і лаком на колготах замальовувала дірки…
Скільки сил мені пішло на те аби робити видимість того, що ми успішна родина, а потайки їздити в банки і переоформлювати один кредит аби погасити інший…
І ось момент істини – зустріч випускників.
Двадцять років, але я вирішила поїхати, бо оце життя, яке я собі влаштувала, мені зовсім не подобалося! Це вічне переливання з пустого в порожнє.
А тоді я побачила Віталія – сивина йому личила, підтягнутий, доглянутий впевнений в собі чоловік. Він подивився на мене і я побачила в його погляді жалість… Ось, що життя зі мною зробило, життя з Артемом.
А Артем! Господи! Він почав просити в Віталія гроші! Говорив про свій бізнес, що планує розширитися і вкластися в ремонт. Він це говорив про наш сільський не ремонтований магазин з облізлою вивіскою! Я вже не могла цього витримати і поїхала додому.
Тисне мене жаба, що я так помилилася. Дуже хочу все змінити і вернути час назад.
Фото Ярослава Романюка.
