От і дожилися, що нема порядному хлопцеві кого й заміж брати. І то не тільки я так думаю, то багато моїх знайомих мають таку проблемку – молоді жінки раптом стали з себе казна-що корчити. Вибачте мене, але я встаю вже п’ятдесят сім років о п’ятій ранку, у мене й робота і дім на мені, але до мене з якої несподіванки не прийди в гості, то у мене завжди спечено і наварено. Невже так важко зрозуміти, що піклуватися про свого чоловіка – то основне, що має робити дружина? Але ж де, як тільки моя невістка привела на світ онука, то все, зіпсувалася і не дивно, що мій Дмитрик почав шукати утіху на стороні. А що вона хотіла?
– Ви мені не допомагаєте, – ще мені такі претензії висловлювала.
– А мені хтось допомагав?, – кажу я їй, – ти ж така була незалежна, хотіла й на роботі працювати, щоб гроші свої мати, щоб не залежати від Дмитрика, а це й стало першим камінчиком. Мій син має бути на першому місці, а не їсти пельмені магазинні!
Думаєте, я її направила на путь істини? Думаєте, їй мати порадила перетерпіти і перечекати? Ні, забрали до себе з онуком.
Але я й не журилася, бо Дмитрик вже привів Вірочку, а вона от копія мене – по сто разів буде телефонувати, догоджати з їжею, в хаті ідеальна чистота, Дмитрик аж блищить.
Дмитрик міг прийти в дванадцятій ночі і захотіти вареників і вона їх мала! От це була господиня з великої букви. І як пішли діти. То вона з ними справлялася, хоч мати її трохи й помагала, але все одно-нічого в житті сина не змінилося, він був у неї на першому місці.
Але, як то буває, син вирішив трішечки розслабитися і так вже та нова йому голови закрутила, що він покинув Вірочку.
Я їй сказала, що буду за нею найбільше сумувати, бо вона приходила до мене чи не щодня аби я вплинула на сина. Коли ж раптово перестала ходити, то й заспокоїлася, мені ж моя дитина дорога.
Аж тут син приходить і каже:
– Мамо, ти уявляєш, яка Оксана хитра? У неї є син, а вона мені не сказала, хоче аби я на її дитину працював і ще від мене дітей хоче. А мені нащо? У мене й так троє є.
– Так, дитино, тобі дітей вистачить, будеш мати на кого спертися.
А чом би й ні? Він платив на всіх аліменти, а те, що зарплата була невелика у нього, то ж хіба він винен? У нас тоді всі мало отримували.
Я ні слова не казала, що мій син більше не жениться, а навіщо, якщо нема гідної пари? Але тепер, коли я вже маю думати про те, хто мене на схилі літ догляне, то вже мені волосся дибки стає, бо де ж знайти скромну і добру невістку, яка мене догляне?
Дмитрик в мене просто золота дитина, але він не вміє собі й чаю запарити, тому яка тут може бути мова про догляд.
Тому я й кажу – куди світ котиться? Всі так себе люблять, що й не хочуть дати комусь крихту тепла і допомоги! Люди, схаменіться! Не можна бути такими!
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
