fbpx

– А що тобі треба ще у житті, – кліпала на мене очима мама, – Маєш чоловіка і діти, то й живи собі потихеньку.

А все почалося з того, що я нарешті пішла на курс масажу, не так лікувального, як розслаблюючого. Вирішила так себе перед сорокаріччям винагородити.

Спочатку я дуже мудро вчинила, коли нікому нічого не розказала про те, куди ходжу двічі на тиждень. Але потім, коли чоловік почав рахувати наші зарплати і виявилося, що кудись діваються гроші…

– Невже Таня бере без дозволю, – сказав чоловік на нашу п’ятнадцятирічну доньку і я мусила зізнатися.

– Ні, це я взяла гроші, щоб пройти курс омолоджуючого масажу…

– Що? Скажи, що ти жартуєш, – розреготався чоловік.

– Ні, не жартую.

– Ти, жінка з двома освітами, в таке віриш? Ти мене розчарувала! Який масаж тебе спасе?! Ти на свій паспорт дивилася, а в дзеркало? Ти стільки грошей витратила на саму себе! В такий час! Господи! З ким я живу?!

Чоловік образився і не говорив зі мною. Зате розповів моїй мамі, що я перед днем народження поїхала і витратила сімейні заощадження на якісь масажі, які взагалі не діють!

Я сиділа перед мамою, яка мене відчитувала і дивилася на неї, адже в її роки я так само буду виглядати. А я не хотіла так виглядати, я хотіла бути молодою жінкою, хай хоч так, хай хоч з вірою в примарний ефект, але так я відчувала, що я жінка, що я можу на ті п’ятдесят хвилин полежати і відчути легкість свого життя, а не віслюком, який тягне все на собі.

То чи спасе мене масаж, якщо всі ці сімнадцять років я махала на себе рукою? Чоловік захищав диплом, а я в офісі придумувала рекламні салогани, чоловік приносив копійки додому, а я вже була старшим менеджером з реклами. Коли ж грянула криза дві тисячі восьмого і я залишилася без роботи, то чи так він мене підтримував, як я його? Ні, він всіма силами показував, як я від нього залежу, бо надумала привести в такі роки на світ сина.

Я працювала з дому і бралася за будь-яку роботу, нічого собі не купувала, окрім, як з гуманітарки, бо ж куди я ходжу?

Потім знову починала з нуля – бігала по підприємцях з рекламними пропозиціями, чула відмови і знову бігала та телефонувала. Ви знаєте, скільки можна обдзвонити рекламодавців за день? то я вам скажу – в такій кількості відмов можна плавати, як в океані.

І знову відмова в усьому для себе, бо все дітям, все в родину.

Чи варто казати, що мені ніхто не залишав гарячої вечері, хоч діти вже були великі і мали б розуміти, що мама прийде і теж захоче шматок піци?

– Слухай, там я згріб макарони, які діти не доїли, то підігрій собі, – байдуже сказав чоловік. – А що такого? За дітьми ж доїдаєш, а не за кимось. Всі так роблять.

Я мовчки підігріла собі макарони і так само мовчки їх з’їла. Я ж мама.

Може б і не звернула увагу на те, як я виглядаю, але паспорт вперто нагадував, що от-от сорок і все, прощай молодість.

Подумала, що якщо зараз нічого не зміню в своєму житті, то так ніколи й не наважуся. Буду доїдати макарони за котом і сидіти в хаті, бо навіщо взагалі кудись виходити, якщо нема чого одягнути, бо навіщо собі щось купувати, якщо й так працюєш з дому?

Звичайно, що я не покину чоловіка, бо ж діти, бо ж головне родина. Але тепер змінити ставлення до себе буде просто неможливо і чи вистачить мені сил на це? Не хочеться ні від кого чути слова: «Ти мене розчарувала».

Добре, що не розчарувала тоді, коли тягла всю родину на собі, коли випотрошувала підгузок і запихала туди марлю, щоб так зекономити. А тепер он воно як.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page