Десять років життя коту під хвіст. Виявляється, чоловік ділить дітей на “наших” та “моїх”. “Нашими” є спільний син Рома та дочка Олена, а “моїми” сини Костя та Діма. Хоча десять років прожили, жодних натяків навіть не було.
У мене шлюб із Дмитром уже другий. У першому я прожила п’ять років, маю двох синів, а потім чоловік знайшов кохання всього свого життя, до якого і пішов. Я його не тримала, не плакала в ногах, благаючи, щоб залишився заради дітей. Ні, ми розійшлися мирно та цивілізовано.
Колишній чоловік із дітьми охоче зустрічався, платив аліменти та забирав їх на час відпустки. А коли його друга дружина народила йому дітей, він якось непомітно самоусунувся. Тобто він продовжував платити аліменти, але бачитися з дітьми майже перестав. Я не нав’язувала йому це спілкування, користі від нього було б небагато.
Сама в нові відносини не рвалася, вирішивши, що якщо вийде, то вийде, а бігати і шукати когось не буду. Свій успіх серед наречених я оцінювала тверезо – жінка в розлученні, та ще й з двома дітьми. Не найбажаніша партія, як не крути. Але мені зустрівся Дмитро, якого не відштовхнула наявність у мене двох дітей. Для мене було дуже важливо, щоб він порозумівся з ними, і він це зробив.
Для хлопчиків дуже важливо, щоби був поруч чоловічий приклад, Дмитро ним і став. Разом ми прожили рік, а потім вирішили узаконити стосунки. Мої хлопчаки, яким на той момент було вже сім і чотири роки, періодично називали його татом, бо рідний батько на горизонті не з’являвся, нагадуючи про своє існування лише щомісячними платежами.
Жили ми у моїй квартирі, яка була моєю спадщиною від батьків. Начебто місця вистачало, але Дмитро хотів спільних дітей, а для цього треба було більшу квартиру. Вирішили брати кредит на простору трикімнатну квартиру. Деякі накопичення були в Дмитра, щось додали його батьки, продали мою машину, на якій я все одно майже не їздила — от і вийшов добрий перший внесок.
Було вирішено, що мою квартиру ми здаємо, а житимемо в трикімнатній. Так і вчинили. Платежі були цілком нормальними, бо з квартири йшли гроші, Дмитро працював, я теж працювала, то гроші були.
Потім у нас із різницею у два роки з’явились і спільні наші діти – син та дочка. Але навіть у декреті я примудрялася працювати, дякую за це свекрусі, яка допомагала з онуками. За квартиру ми розплатилися у рекордні терміни. Дуже вчасно, бо старший закінчує школу, треба вчити, а це додаткові витрати.
Несподівано для себе я раптом зрозуміла, що діти ростуть дуже швидко. Ось уже старший скоро покине батьківську хату і піде у власне плавання, а там не встигнеш моргнути, як наймолодша заміж вискочить. Зрозумівши це, я задумалася про те, що треба дати дітям якийсь старт у житті, а саме щось вирішувати із житлом.
Почала цю розмову із чоловіком, пояснила своє бачення, поцікавилася, як він бачить ситуацію. Чоловік відповів, що ми можемо зараз взяти в іпотеку однокімнатну квартиру, в яку потім переїдемо, а потім продати троячку і купити Ромі та Олені по однокімнатній квартирі.
– Та Олені ще до своєї квартири далеко. Треба вирішувати щось із житлом для Кості, він уже зовсім дорослий, а там і Діма скоро школу закінчить.
– А чому я маю думати про житло для твоїх дітей? – здивувався чоловік. – Наша квартира дістанеться нашим дітям, а твоїх нехай батько забезпечує.
Ця репліка була така раптова, що я розгубилася. Ніколи раніше не звучало визначення “твоїх” дітей. Усі діти були нашими. А тепер з’ясовується, що ні.
– Що ти так дивишся на мене? У Кості та Діми є рідний батько, от нехай він і вирішує проблеми з їхнім житлом. Я знайшов вихід, як вирішити проблеми своїх дітей, – у відповідь на мій ошелешений погляд промовив чоловік. -Але ж у тебе є своя квартира, можеш її продати.
– Але там двокімнатна ж і на виручені гроші не купити дві одиниці, – заперечила я, але чоловік відповів, що тоді це буде початковими внесками на іпотеку для моїх синів.
Дуже добре виходить – старші отримають перший внесок на іпотеку, а молодші готові квартири. Це нечесно. Але чоловік стоїть на своєму – у нас немає можливості забезпечити квартирами всіх чотирьох дітей, тож він про своїх подбав, а решта у моїх руках.
Не розумію такої позиції, стільки років прожили, а тепер такі фокуси. Я не впевнена, що ці стосунки варто продовжувати. Занадто некрасиво чоловік вчинив. Але залишати ще двох дітей без батька я теж не хочу. Не розумію, як вирішити проблему, що склалася, щоб і діти не відчували себе обділеними, і з чоловіком не розлучитися, і проблему з житлом вирішити.
15,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
