Чому рідних людей ми не можемо обирати, як обираємо друзів, чи другу половинку? Інколи хочеться втекти світ заочі і ніколи в житті більше не спілкуватись з тим, хто повинен бути тобі найріднішою у світі людиною.
— А ти тут що? – запитує у мене сестра, ледь переступивши поріг після довгої відсутності вдома, – Жити тут зібралась, чи як? Одразу тобі кажу і мамі, що ми хоч і рідні люди, а спадок ділитимемо так, як закон велить.
Я знітилась від несподіванки, а в мами сльози на очі. мені стало соромно так перед ненькою, ніби я ото тільки що сказала ті слова а не сестра. А та не вгавала. Замість обіймів після довгої розлуки пройшлася павою по дому і заявила.
— Завтра ж викличу нотаріуса. Усе, що я сюди купувала, що передавала з-за кордону, усе ми опишемо і занотуємо. Живіть, мамо довго, але я про майбутнє теж подбати повинна.
Алла моя єдина сестра і колись я вважала її найкращою своєю подругою. Років з двадцять тому вона подалась на заробітки за кордон та там і залишилась вийшовши заміж за старшого за себе чоловіка.
Алла була не просто забезпеченою – багатою і заможною. Дітей у неї не було, зате були яхти і машини, власні будиночки ледь не на всіх світових курортах. З нами вона практично не спілкувалась. зрідка телефонувала матері, не завжди навіть зі світами вітала.
Я намагалась підтримувати маму. як могла. Жила я з чоловіком у Харкові, хоч і далеко, проте їздити до мами ми намагались якнайчастіше. Чоловік мій тещу любив по-справжньому і допомагав по господарству з радістю. Діти все люто були в бабусі.
Ми ледь виїхали з Харкова в кінці лютого. Спочатку думали що не на довго, але самі розумієте – повертатись поки не плануємо. хоча дуже сумуємо за рідним домом.
Сестра моя про себе не давала знати довго. Після початку усього цього вона не тільки не запитала як ми всі і не апропонувала допомогу, вона подзвонила лиш через пів року і то тільки тому, що у мами був день народження.
Як тільки вона почула голоси моїх дітей, що саме бавились у кімнаті, одразу запитала у мами хто там у неї в домі, мама й розповіла про те, що ми в неї живемо – сестра приїхала уже через день.
Якби Алла хотіла, могла б придбати усе наше село разом із фермою і сторожем. Навіщо їй так потрібна частина маминого будинку і речі, що вона старанно переписала я так і не розумію. Намагалась з нею поговорити, розповісти скільки прикрощів вона завдає нашій мамі, яка і так не надто здорова, проте розмова не вдалась.
— Не треба мені тут казки розповідати. Ти думай про своє життя, а я маю своє. Все буде так, як повинно бути за законом і не потрібні мені казки. Нічого особистого.
Алла поїхала, а ми з мамою лишились геть розгубленими. Як тепер краще вчинити просто не розуміємо.
Вікторія Я.
19,10,2022
Головна картинка ілюстративна.