Я переїхала до цього будинку два роки тому. Балакуча сусідка одразу взяла наді мною шефство. Вона розпитала мене про мою біографію і склала коротке портфоліо всіх мешканців нашого будинку.
Зі мною через стінку жив літній чоловік. Як казала сусідка, доля йому дісталася не легка. Він постійно жив заради дітей та онуків, а на старості літ залишився один. Родичів купа, відвідувати старого ніхто не хоче. Нікого не цікавить, як у нього справи, чи живий, чи здоровий.
— Він — добрий чоловік, просто надто усім догоджав і все життя жив для інших. Тепер платить за своє добро.
Моя сусідка також мала трьох дітей, але опинилась де опинилась:
— У мене три сини. З невістками ніколи спільної мови знайти не могла. Сама сюди приїхала. Сама цей заклад обирала. У мене тут подруга працює, тож я знала куди їду. А що? Є з ким поговорити. В’яжу собі ляльки і зайчики. Онука продає їх десь. Ми тут і співаємо і танцюємо. Мені краще ніж самій вдома. та й дому у мене вже немає. Там невістка молодша за господиню.
Ще одна пані жила тут бо не мала дітей власних. Виростила доньку чоловіка, а як тільки та заміж вийшла і батька на той світ провела, одразу ж згадала, що мама ніби як і не мама – мачуха. чужа людина і більше їх нічого не пов’язує. От і приїхала жінка свій вік ось тут вікувати.
А я? А я усе своє життя до ніг дітям постелила. Піклувалась про них, працювала на трьох роботах. Згадуючи зараз і не вірю, що так могла, але ж могла. Донька виросла і вийшла заміж закордон. Як я раділа, коли вона стала громадянкою Америки. Дарма!
Якось зразу Ксенія перейняла чужу культуру і відношення до старшого покоління. Про мене забула і лиш твердила що жити потрібно своїм життям. Коли я вже геть немічна стала, то почула, що попаду ось сюди, адже забрати вона мене не зможе. А там у них нормальна практика коли стареньки віка ось у таких закладах доживають.
Син. Про нього і говорити не варто. Пустив своє життя за вітром. І в кого лиш удався?
І знаєте, що я тут зрозуміла за роки життя у цьому домі самотньої старості? Не існує страховки, що ти сюди не потрапиш. Стелись перед дітьми і не матимеш гарантій, що комусь знадобися на старості. Рости у строгості, і тут не факт що тут не скінчиш свій вік. Роби добро родичам, чи не роби – не заєш де вік вікуватимеш.
Чи шкодую я про щось? Так. Шкода що так і не жила. Все бігла кудись, чогось прагла. Маю це, а треба он те ще і ось це. А спинитись, роззирнутись і просто видихнути так і не змогла за той час. Тепер є розум, та не маю на все те сил.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
