X

Та ти що, Олено! — вигукнула моя приятелька Катерина. — Ти ж маєш від щастя до стелі стрибати! Це ж таке благословення. Ти повинна мріяти про те, як будеш цих немовлят на руках носити, колисати і з візочком по вулиці гуляти. Про який спокій ти взагалі говориш?

Цікаво, чому багато людей навколо впевнені, що кожна жінка, яка дочекалася онуків, має одразу забути про себе? Всі кругом тільки…

K Anna

Мамо, ми живемо зовсім не так, як інші люди! Я змушена заощаджувати на всьому, купую найдешевші макарони. Мені навіть немає в чому вийти на вулицю, всі речі старі. Чому доля така несправедлива до нас?

Я добре пам’ятаю той осінній вечір, коли у нашій невеликій кухні пролунав цей дзвінок. Мама тоді тільки повернулася зі своєї…

K Anna

Потрібно було бачити Христину в цю хвилину. У неї просто відняло мову. Вона застигла на місці, її рот повільно відкрився від подиву, а обличчя почало стрімко наливатися яскраво-червоним кольором

Знаєте, бувають у житті такі моменти, коли ти дивишся на те, що відбувається навколо, і просто не віриш своїм очам.…

K Anna

— Ну, розповідай, — тихо сказав він, не дивлячись на неї, а ніби вивчаючи бруньки на сусідній гілці. — Я ж тебе знаю. Ти коли брешеш або щось приховуєш, завжди пальцями замок куртки смикаєш. Що сталося? З чоловіком посварилися? Гроші потрібні?

Перон київського вокзалу дихав гарячим залізом і чужими розмовами. Наталя міцно тримала дітей за руки, проштовхуючись крізь натовп до вагона.…

K Nataliya

— Ні, Андрію, — спокійно сказала я, тримаючи руку на клямці дверей. — Номера не дам. Ремонт у мене зроблений, змішувач новий, а чай я люблю пити наодинці. У вас там дружина з картоплею чекає і діти. Йдіть краще туди.

Спека стояла така, що асфальт під капцями здавався м’яким, як пластилін. Я ледве дотягла два кавуни з розкладки біля зупинки…

K Nataliya

— Ходи до нас перезимуєш, у нас кімната вільна є, синова, він усе одно в місті живе, — пропонувала сусідка Марія, витираючи сльози кінчиком хустки. — Куди ти зараз підеш? Тут же нічого не лишилося

Залишатися в порожньому домі після того, як звідти поїхала дружина, було незвично й важко. Ігор довго ходив кімнатами, перекладаючи з…

K Nataliya

— На роботі все нормально, — Віктор дивився повз неї, на шафу. — Справа в нас. Точніше, в мені. Я не збираюся грати комедію і вдавати, що все добре. Я йду. Речі свої я заберу зараз, частину потім. Квартира залишається тобі й хлопцям, мені потрібна тільки машина, щоб їздити на роботу.

Низьке ранкове сонце пробивалося крізь фіранки, висвітлюючи кожну порошинку на кухні. Світлана стояла біля столу в відчувала, що її життя…

K Nataliya

— Це кільце його дружини, — сказала я, сідаючи поруч. — Вона залишила його вдома, коли їхала, бо боялася загубити в дорозі. Я сама бачила, як вона його на роботу носила. Тобі треба віддати його назад.

Є у мене подруга Ілона, але їй чомусь не щастить у стосунках. Вона завжди говорить усе прямо, ніколи не підбирає…

K Nataliya

— Віро, я маю тобі дещо сказати, — почав він тихо. — Я зустрів іншу жінку. Вона працює в нашому управлінні. Я не можу так більше жити, між нами ж нічого немає, крім звички. Я йду.

Залізнична платформа гуділа від голосів. Небо затягнуло хмарами буквально за п'ять хвилин, і тепер на асфальт падали важкі, холодні краплі.…

K Nataliya

Його великі кросівки тепер займають половину нашої полиці для взуття, і це виглядає так, наче вони там були завжди, — дивувалася мама

Ох, дівчата, сидимо ми вчора з мамою на веранді, п’ємо чай із чебрецем, і вона раптом починає згадувати минуле. Мені…

K Anna