fbpx
Історії з життя
Андрій стояв у напівтемній кімнаті і «перегортав» сторінки свого життя. І лише тепер зрозумів, що усе своє життя кохав її, Світлану. Часто згадував її і сам собі забороняв усі ті спогади. І ось… що робити тепер, коли його син так закоханий у неї. Може, просто мовчати?

Андрій уже давно жив сам. Шість років тому дружина покинула його із сином, а сама подалася до Америки з іншим.

На цьому закінчилося їхнє подружнє життя. Андрій намагався не згадувати ті важкі часи, образу, адже треба було думати про інше: як жити далі, а головне — виховувати сина. Він вирішив, що тепер — жодних жінок, лише він і син. Так і жили. І хоча час од часу з’являлися в його житті жінки, які пропонували стати «мамою» синові, не довіряв жодній. Сиділо десь там, в глибинах серця, тверде і непорушне: «зрадить».

А нині у його сина Сашка день народження, йому — дев’ятнадцять. А ще син сказав, що сьогодні він познайомить батька зі своєю дівчиною, котра трохи старша за нього, працює в університеті викладачем. Тому Андрій і хвилювався, сидів за святковим столом і чекав Сашка з його обраницею. Дзвінок у двері перервав його думки.

За матеріалами – “Є”.

– Тату, це ми!

Андрій, не в змозі вимовити й слова, дивився на супутницю Сашка… Вона — теж. Обоє мовчали…

– Тату, знайомся, це — моя Світланка.

Мовчання продовжувалось. Ставало уже і незручно. Та й за столом після першого тосту знову запала мовчанка. Щось весело говорив Сашко, тихо усміхалась Світлана, а Андрій лиш час від часу хитав головою. Зрештою вибачився, сказав, що погано почувається і пішов у іншу кімнату.

Світлана була його першим коханням. Вони й до університету вступили разом, щоб не розлучатися. Та одного дня Світлана сказала, що покохала іншого і виходить за нього заміж. Тоді вона перевелась на заочне відділення, бо її чоловік був офіцером, і вони поїхали в інше місто. А Андрій, пожурившись, назло одружився з її близькою подругою. Андрій стояв у напівтемній кімнаті і «перегортав» сторінки свого життя. І лише тепер зрозумів, що усе своє життя кохав її, Світлану. Часто згадував її і сам собі забороняв усі ті спогади. І ось… що робити тепер, коли його син так закоханий у неї. Може, просто мовчати? Та вже наступного дня зателефонувала Світлана: «Андрію, потрібно поговорити».

Зустрілися вони у затишному кафе. Жінка сиділа перед ним уся така вродлива, чарівна, ніби й не було всіх отих років розлуки.

Розповіла, що її чоловік не стало на завданні, залишилась на руках з малою дитиною, а тому вже два роки як повернулася сюди. Викладає в університеті. А в Сашкові впізнала молодого Андрія. Подумала, що це просто її фантазія. Хлопець розумний і кмітливий, а тому виділила його серед інших. А він звичайну її професійну зацікавленість, сприйняв як любов, отож і нафантазував собі кохання. Такий вік у нього зараз. Дарував їй квіти, проводжав після лекцій додому.

– Повір, Андрію, більше нічого. Він же ще дитина, майже ровесник моєї доньки. Ну чого ти мовчиш, Андрію.

– Я мовчу, бо не знаю, що ж мені тепер робити. Мій син так закоханий у тебе. Йому ж буде боляче, та й мені теж. Не можу я так підвести свою дитину.

– А давай познайомимо його з моєю донькою. Вони молоді, а раптом порозуміються.

Тепер у їхньому домі все трішки змінилося.

– Куди це ти, тату, ходиш щовечора?

– Та так, зустрів своїх університетських друзів.

– А я ось чомусь Світлану вже давно не бачив. Кажуть, поїхала на якусь конференцію. Сумно мені без неї.

Аж ось одного дня Сашко з’явився додому дуже веселим.

– Тату, я познайомився з дівчиною. З іншого факультету, вона така гарна, ой, тату, а ще весела і цікава.

– Сину, а як же Світлана, вона ж була, най-най…

– Ну, що ти, Світлана — викладач, а Галина така ж як і я.

До Андрія повернулося кохання, те саме, перше, — ніжне і таке бажане. І коли Сашко вперше привів Галину до них додому, то уже з порогу Андрій побачив усміхнену юну Світлану.

– Тату, ми з Галинкою хочемо одружитися, ти згоден?

– Так, синку, згоден. Але мені потрібно тобі дещо сказати.

Вони зустрілися усі разом, і Світлана з Андрієм розповіли дітям усю правду. Їхні серця тоді просто зупинились в очікуванні, що скажуть молоді. І відповідь не забарилася: «А давайте одружимося в один день і будемо щасливі усі разом».

Автор – Анфія ПЕТРОВСЬКА.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!