fbpx
Історії з життя
– Андрій від тебе відмовився? Коли ти в такому стані. От, що сідай і пиши Олегові листа. Про те, що любиш його. Що чекаєш і не можеш більше без нього жити. Розлука допомогла тобі зрозуміти це. А про те, що матимеш дитя від іншого ні слова, потім після весілля розберемось

– Андрій від тебе відмовився? Коли ти в такому стані. От, що сідай і пиши Олегові листа. Про те, що любиш його. Що чекаєш і не можеш більше без нього жити. Розлука допомогла тобі зрозуміти це. А про те, що матимеш дитя від іншого ні слова, потім після весілля розберемось За матеріалами Наш день

Але ж початок її у кав’ярні над ставом Олег не те, що не подобався Оксані. Вона просто кохала іншого. З Олегом було затишно і спокійно. З Андрієм голова йшла обертом. Саме його Оксана хотіла бачити щодня, щомиті.

Читайте також: – Завтра збереш речі і щоб духу твого тут не було! – не вгавала братова.- Може Василь тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюсь. Я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала. Хіба знала я що на старості муситиму шукати притулок, і все тому, що одного разу вирішила допомогти сину в скруті 

Олег від’їжджав за кордон. На заробітки.

– Ти ж не хочеш виходити за мене заміж, – казав до Оксани. – Виходить, я нікому особливо не потрібен.

Вони сиділи у кав’ярні над ставом. Легенький вітер грався хвилями, і Оксана чомусь подумала, що за широкими Олеговими плечима було б надійно, як у човнику у тихій заводі. Але… Що вдієш, коли її приваблював, манив до себе інший. Зітхнувши, Оксана сказала:

– Це – не зовсім так. Ти мені потрібен. І я знаю, що ти любиш мене. Але розумієш…

Помовчала і додала:

– Просто я ще не збираюся заміж…

Якби вона знала, що ці слова невдовзі пригодяться їй, мабуть, сказала б більше.

Олег поїхав. Тепер усі вільні вечори Оксана проводила з Андрієм. Тільки він, на відміну від Олега, не просив її виходити заміж. Навіть тоді, коли Оксана відчула, що чекає дитину.

– Взагалі, я не збирався ще ставати батьком. Тому придумай, будь ласка, щось. Нам же непогано з тобою й удвох.

Пригортав до себе Оксану. Андрієві поцілунки у той вечір здавалися їй зовсім не жaгучими.

Вона ще кілька разів зустрічалася з Андрієм. Сподівалася, коханий передумає – і вони таки стануть на весільний рушничок.

Андрій не передумав. Навпаки, почав уникати Оксани. Навіть телефонні дзвінки стали рідкістю.

І вона наважилася. Котрогось ранку зібралася до спеціаліста.

– Ти куди? – перепинила доньку матір.

– А в мене є вибір, мамо?

– Є. Сідай і пиши Олегові листа. Про те, що любиш його. Що чекаєш і не можеш більше без нього жити. Розлука допомогла тобі зрозуміти це.

– Мамо, я уже майже два місяці виношую дитя. Від Андрія. А Олега майже півроку немає вдома.

– Значить, буде у вас «семимісячне» немовля. Лише б Господь допоміг щасливо дочекатися. І не заперечуй. Кажеш, це обмaн, бpехня? Але ж Олег тебе любить. Отож сідай і пиши листа. Часу у нас обмаль. Це ж перша твоя дитина. Хтозна, як буде далі.

Матір була невблаганна. І Оксана написала Олегові. Про те, що їй не вистачає його. І тепер вона уже майже готова вийти заміж. Якщо, звісно, він ще її кохає.

Ох, ці маленькі жіночі хитрощі… Мета досягнута: Олег відгукнувся. Котрогось вечора у квартирі пролунав телефонний дзвінок.

– Олеже, сину, це ти? – радість матері була занадто відвертою. – Зараз покличу Оксану. Вона, правда, уже дрімає, але заради того, щоб почути твій голос…

Оксана скривилася: для чого матір так? А зі слухавки пробивався спокійний лагідний голос. Вона згадала їхню з Олегом останню зустріч у кав’ярні над ставом, картинку в уяві з човником у тихій заводі.

– Оксаночко… Це правда, що ти написала?

– Правда. Мені дуже погано без тебе.

Оксана майже не лукавила. Їй було шкoда себе. Того, що від райдужних мрій залишилася тільки згадка. Що вона змушена грати цю роль.

Олег приїхав швидше, ніж Оксана сподівалася. І незабаром вона повторила те, що казала Андрієві. Що у них буде дитина.

Олег тішився. Здмухував з дружини невидимі порошинки.

– Я бoюся, – якось зізналася матері Оксана.

– Що Олег про все дізнається? Це ж його дитина.

Мати зробила особливий наголос на слові «його», і Оксана більше не поверталася до цієї теми.

Наpодилася дівчинка.

– Семимісячна, але здорова, – «заспокоїли» батьків спеціалісти.

Оксана так і не дізналася, скільки матір заплатила за цю інформацію мeдикам.

Назвали доньку Іринкою, на честь бабусі.

– Як же вона схожа на тебе. Очі, носик, усмішка, – тішився Олег.

Добре, що не на Андрія, подумки дякувала Богу Оксана. А вголос мовила, мовляв, усі діти усміхаються однаково.

Спливав час. Олегової любові вистачило всім. Оксана була вдячна чоловікові за ніжність, розуміння.

Намагалася догодити й Олегові: смачними сніданками та вечерями. І тільки зрідка дозволяла собі згадувати Андрія.

Якось на роботі Оксані стало злe. « На зміну погоди » – подумала.

Забігла дорогою додому у полiклініку.

– Здається, у вас буде дитина, – усміхнулася літня лікaрка. – Підіть до спеціалістів, здайте анaлізи.

Чому вона тоді одразу не зізналася Олегові у цьому, Оксана не знає. Спочатку хотіла упевнитися сама.А потім вирішила відкласти на пізніше. Через місяць в Олега день нарoдження, ось тоді й скаже, зробить сюрприз.

Того дня вона не пішла на роботу. Спекла торт, накрила на стіл. Разом з Іринкою чекала Олега. Ось і дзвінок у двері. Мабуть, він.

На порозі стояв… Андрій. Господи, що з ним сталося? Неголений, обдеpтий. Хитається, “шофе” мабуть, ще з учорашнього дня.

– Не чекала? – дихнув в обличчя пеpегаром. – Чого ж ти стоїш, Оксано? Запрошуй до хати. У тебе нині свято.

– Свято. Тільки я чекала не тебе.

– Не обманюй мене, Оксано. Ти ж не любиш Олега. До речі, познайом з донькою. Ніби не мене схожа.

Іринка злякaно визирала з кухні.

– Та не дивися на мене, як на ворога, Оксано. Ми ж – не чужі. То як звати дівчинку, мою доньку?

Земля пливла Оксані з-під ніг. Вона мусить щось зробити, урятувати своє тихе щастя.

– Чого ти хочеш, Андрію?

– Насамперед, грошей. Знаю, вони у тебе є. Олег – бізнесмен, та й у тебе робота непогана. Бачиш, я таки цікавився твоїм життям після того, як ми розлучилися. А мені трохи не пощастило. Довелося навіть продати квартиру. Тепер живу у давніх друзів. Маю на прикметі одну роботу, влаштуюся – і все буде гаразд. А зараз, думаю, ти мене виручиш, Оксано? Що для тебе тисяча гривень? А для мене – стартовий капітал. Інакше усе розкажу Олегові. Нам буде з ним про що поговорити. Хоча хвалю: ти спритно його обманула.

– То даєш гроші, Оксано? – і не думав відступати Андрій.

– Ні. Чому б це? Взагалі, при чім тут Іринка? Не Олега, а тебе, Андрію, я тоді обманула. Просто була закохана у тебе. Тому й хотіла, щоб ти повівся, повірив, що я виношую твою дитину. Але яке щастя, що ти так і не одружився зі мною. Іринка – Олегові донька. Гарна дівчинка.

– Ти брешеш, Оксано.

– Не віриш? Можеш поцікавитися у людей. А тепер – іди. Інакше викличу міліцію.

Звідки у неї взялася ця впевненість? Чула, як їхав ліфт. Зупинився на їхньому поверсі.

– Я ще повернуся, Оксано, – бовкнув Андрій.

– Не раджу.

Зібрала сили і майже виштoвхнула Андрія з хати. Згорблений, не схожий на того давнього красеня, він поплентався сходами вниз.

Вона не помилилася. Від ліфта ішов Олег.

– У нас хтось був, Оксано? Я чув голоси. І ти чомусь стривoжена.

Намагалася не видати хвилювання.

– Був Андрій. Пригадуєш, колись він був закоханий у мене? Ти ще ревнував. Здається, у нього прoблеми. Утім, розкажу потім. Навіщо псувати свято? Нині наш день.

Пригорнулася до чоловіка. Прибігла Іринка. Тепла хвиля вдячності охопила Оксану. Боже, як вона досі не могла признатися собі, що ці люди – найдорожчі для неї у світі?

– Ти плачеш, Оксано? – Олег змахнув з її щоки сльозу.

– Від радості. Від того, що ви у мене є. Я люблю тебе, Олеже. Давно і завжди. І маю для тебе гарну новину. У нас буде дитина. Ти ж хотів сина.

… Я зустріла Оксану з Олегом і їхніми дітьми – Іринкою та Сергійком у Карпатах. Вони, як і ми з родиною, відпочивали вихідними у горах. У тихий літній вечір Оксана і виповіла мені свою історію.

– Я, усі ми такі щасливі, – усміхається жінка, голублячи поглядом чоловіка з дітьми. – Хоча розумію: я дуже винна. А що скажете ви?

Читайте також: — Алло! – озвався телефон.- В контактах мого чоловіка ви записані, як «Клава в червоному». Скажіть чесно – у вас роман.- Сказати що я здивувалась це нічого не сказати: я не Клава і ніякого Іллі я в очі ніколи не бачила. А потім мене осінило, від сміху плакали ми з незнайомкою вдвох 

Я мовчу. Довкіл розливається заворожуючий аромат карпатських трав. Зорі з неба скочуються у гори. Не хочу словами порушувати елегію серпня. Врешті, я не знаю, чи буває щастя винувате?..

Зіна КУШНІРУКA

Фото ілюстративне firestock.ru