Антон набрав мене із самого ранку. Я довго ходила колами не в силах взяти трубку, адже точно знала про що буде мова. Мені було шкода свої гроші, але я розуміла, що відмовити йому навряд чи зможу.
8 років тому настало моєї єдиної доньки. Вона була досить молодою ще й сорока не виповнилося. Все сталося дуже для нас несподівано, ми й усвідомити не встигли, як уже мусили вчитись жити без неї.
Залишився мій зять один із двома дітьми. Спочатку, я думала приїхати, адже не була впевнена що він впорається, але Антон умовив мене залишитися на заробітках.
Аргументи його були правильними адже діти були малими і хоча б перший час я повинна була б допомогти йому стати на ноги. Та й квартиру вони взяли на виплату, а звідки він мав брати по п’ять тисяч щомісячного внеску?
Домовилися, що виплатимо квартиру і я повернуся в Україну. Я буду з дітьми вдома, а він піде на роботу, так якось і піднімемо малих на ноги.
Моя донька з Антоном усього три роки в шлюбі була. На той час я вже три роки як в Іспанії перебувала, тож часу добре познайомитися із зятем не мала.
Донька моя ніколи на нього не жалілася, була щаслива тож я була впевнена що хоча б їй в житті із чоловіком пощастило.
Але за останні вісім років у мене вже волосся сиве і все з милості Антона. Справа в тому, що мій зять знатний стратег. Тобто, має плани і точно знає, як потрібно їх реалізовувати. У голові все прорахує, намалює повітряні замки, сам себе переконає в тому, що все легко і просто, а для того, аби все вийшло, йому лиш крапля треба – гроші.
Відколи він сам залишився, все він бізнесом зайнятись хоче. І все у нього виходить просто і легко, але у голові, бо як до діла, то нічого не клеїться і все на збиток.
Переїду, каже мені, в село, куплю там дім, посаджу сад і продаватиму городину у місті. А що, попит величезний, а якщо ще й домашнє все буде. Бройлерів буду вирощувати, свиней. У селі все під ногами росте, треба лиш не лінуватись зігнутись і взяти те. А я не із лінивих.
Домовились, що хоч в оренду дім візьме на перший час. з господарями мова була про те, що згодом викупимо ту оселю. Уже й сад там був і город, аби ноги мати обійти. Передала я йому грошей і на бройлерів і на свиней і на харчі отому всьму господарству. Думала ще тоді, може й справді толк буде. Ага!
Виніс усе, закопав, бо ж міський житель, як він може знати як його глядіти? Відео надивився і просто, а до роботи і не вийшло нічого. треба ж коло того господарства ходити, раненько вставати, знати як і що. Антон ще і року в селі не прожив, як у місто вернув. Ще й невдоволений був, що я його не відговорила з самого початку. Сільський труд. мовляв, не має ні ціни, ні зиску.
Був він і підприємцем дрібним і пробував товар на ринку перепробувати. Все зітліло і пропало. лиш гроші на вітер пішли. Чи то йому не щастить, а може й правда лінько.
А тут телефонує мені і каже, що у дворі кав’ярня зачинилась і можна взяти в оренду приміщення. надімав він продуктовий магазин відкрити, і в ньому ж продаж води на розлив.
І знову та ж пісня: “Все продумано. прораховано, все просто і легко, головне не гальмувати і зловити момент”. На все про все про все йому усього то й треба що 5 тисяч євро.
— Приїдете, мамо, будете у мене за продавця. Будемо по черзі із дітьми, таки на себе працювати, та ще й ось, під будинком, то не в Іспанії.
Оце вже який день телефонує і все мені про той магазин торочить. Я обіцяла що подумаю, але він напевне вирішив, що мусить мене переконати.
Знаю, що як надумав, то й буде оте робити. Як не я, то хтось йому ті гроші таки позичить. От тільки як піде усе попелом, то хто буде вертати?
Сестра каже, що я вже давно повинна буда б усе це припинити мовляв, він мені чужа людина. От тільки у неї троє дітей і вона, на щастя, не знає. що то таке, коли у світі лиш онуки і залишились.
Якщо я припиню спілкуватись із Антоном, як я їх бачитиму і знатиму?
Не знаю, що й робити тепер? Передавати йому ті гроші, чи вже й справді усе це припинити?
Але ж онуки?
Підкажіть, як би ви вчинили на моєму місці. Як?
04,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
