Оксанка була сиротою. Матір від неї відмовилася, як тільки вона з’явилася на світ. Тому дівчинка усе своє дитинство провела у сиротинці. Одного разу знайшлася її єдина родичка – бабуся. Але жінка не хотіла визнати позашлюбну доньку свого сина, не вважала її рідною. Мовляв, якесь дівча нагуляло, а я його тепер на своїх плечах тягнути маю. Та й батько Оксани давно вже віддав Богу душу.
Та дівчинка жила далі та боролася за своє місце під сонцем. Навчалася у технікумі й познайомилася з хлопцем. Його звали Антон і тоді дівчинці здалося, що вона зустріла своє справжнє кохання. Та коли той дізнався, що дівчина при надії від нього, то одразу втік. Перед тим він запропонував їй якось вирішити це питання, бо у його плани не входило ставати молодим батьком. Казав, що не нагулявся та не готовий до такої відповідальності.
Дівчина не змогла взяти такий гріх на душу, категорично відмовилася від Тарасових грошей. Це ж її часточка, як вона далі буде жити з таким тягарем на душі? Тому прийняла рішення, що буде народжувати. Було важко самій виховувати синочка. Вона постійно підробляла, щоб повністю його забезпечити, вона не дозволяла жодної копійки витратити на себе. Держава виділила їй маленьку кімнату у гуртожитку і вона дуже раділа тому, що вони з сином матимуть свій дах над головою.
Коли Ромчику виповнилося два рочки, то жінка познайомилася з Данилом. Спочатку дівчина не сприймала його серйозно, бо як це так – аби хтось закохався у жінку з дитиною на руках? Та Данило старанно допомагав Оксані: купував продукти та одяг для дитини, знайшов їй хорошу роботу та влаштував її сина у дитячий садочок. Згодом запропонував переїхати до нього. Він жив за містом у приватному будинку разом зі своєю мамою. Данило був холостяком, дітей не мав, але прийняв Ромчика, як рідного сина.
Оксана погодилася. Вирішила, що кімнату в гуртожитку буде здавати в оренду, щоб мати додаткові кошти. Та коли переїхала до Данила, то зрозуміла, що вчинила велику помилку!
Його мати, пані Раїса, холодно прийняла дівчину та сина. Одразу дала зрозуміти, що вона тут господиня. Забирала зарплату сина, бо на її думку “керує сімейним бюджетом той хто найстарший в сім’ї”. Та і згодом почала забирати ті гроші, які дівчина отримувала від орендарів. А Данило навіть не заперечував матері. Вона ж старша і знає, як краще!
Ромчика вона ніби не помічала. Навіть, коли малюк плакав – не поспішала на допомогу. Вона постійно говорила синові, що у нього мають бути власні діти, а не тільки чужий хлопчисько. Та у пари ніяк не виходило подарувати Ромчикові братика чи сестричку.
Згодом, свекруха почала забороняти Оксані з сином брати ту їжу, що була в її холодильнику. Насмажить собі та Данилові десять котлет – стільки й має бути в холодильнику. І ніхто, крім них, не сміє їх їсти. Для невістки постійно купувала найдешевші продукти. Овочі, м’ясо та риба, яку вона взагалі рідко приносила, завжди були не першої свіжості. Але Данила нічого не бентежило, тому що він постійно їв тільки те, що зготує мама. Та ще й гроші за прострочені продукти вимагала, хоча дівчина віддавала їй усі кошти, які отримувала за оренду.
Про одяг чи іграшки і мови не було! Раїса Володимирівна могла розщедритися хіба на старий одяг від сусідів для малого. Зарплата в Оксани була малою, тому їй рідко випадала нагода придбати для синочка нову сорочку чи штанці. Та і в садку дітки почали насміхалися над ним через його бідненький зовнішній вигляд.
Оксана бачила, що свекруха терпіти не може їх, але не могла нічого вдіяти. Намагалася поговорити з чоловіком, але той казав, що мама краще знає, що робити.
Одного дня дівчина забирала Ромчика з садка. Той розповідав про частування, яким їх пригощав хлопчик, у якого був день народження. Це були шоколадні цукерки та тістечка.
– Мамусю, а ти мені купиш колись цукерки? Вони такі солодкі! – запитав хлопчик, коли вони вже підходили додому.
– О, сусідко, у вас з вікна так смачно картоплею пахне! Такий аромат на все село, у мене вже самої слинка тече, поки тут грядки сапаю! – крикнула сусідка, яка жила через дорогу від них.
Та коли Оксана з сином зайшла до хати, то свекруха з сином вже мили посуд. Звісно, що їм двом нічого не залишили. Однак запах смачної вечері ще довго відчувався в будинку. Дівчина мовчки зітхнула та вирішила теж щось приготувати для них із Ромчиком. Підготувала каструлю з водою на макарони.
– Ану поклади на місце! Не бачиш, що то мої макарони, он там, на нижній полиці ваші. Їх і бери, а мої не смій чіпати навіть пальцем! – почула Оксана докірливий голос свекрухи.
Дівчина видихнула. Обернулася обличчям до жінки та тихо промовила:
– Досить. Негайно поверніть всі мої гроші за оренду кімнати. Це – моя власність і мої кошти.
– Та що ж ти взагалі верзеш?! Ти хто тут така?! Приблуда з сином, сидите у мене на горбі. Я не збираюся тобі жодної копійки повертати – розкричалася пані Раїса.
Та у дівчини увірвався терпець. Вона відштовхнула жінку та піднялася до неї у кімнату. Та бігла за нею та грозила, що все Данилу розповість і він її вижене, як собаку. Та дівчині було все одно. Вона відкрила тумбу з одягом та побачила конверт з грішми. Не зважаючи на галасливу пенсіонерку Оксана почала збирати свої речі та речі Романчика. Викликала таксі та поїхала до себе в гуртожиток. Тоді якраз орендарі з’їжджали і їхнє житло звільнилося.
Вже декілька місяців Оксана живе з сином у кімнаті. Вона вже на сьомому місяці. Саме тоді, коли свекруха влаштувала скандал через пачку макаронів, дівчина дізналася, що при надії. Хотіла ввечері приготувати святкову вечерю та сповістити радісну новину. Сподівалася, що така звістка розтопить серце Раїси Володимирівни.
Зараз Данило з матір’ю щодня чатують жінку біля роботи, садка чи гуртожитку. Слізно просять повернутися додому, визнають, що були неправі. Та дівчині все одно. Вона попередила чоловіка, що як тільки народить їхню спільну дитину – подасть в суд на розлучення. Вона не вірить більше ні пані Раїсі, ні колишньому чоловікові.
Зараз Оксана хоч і в декретній відпустці, але знайшла собі нове хобі – виготовляє мило для рук. Тому в неї завжди є заробіток та постійні клієнти. Ромчик має безліч нових іграшок, красивого одягу та майже повний холодильник цукерок. Життя з Данилом згадує як страшний сон та намагається його забути. Впевнена, що вона ще обов’язково зустріне справжнього чоловіка. А синочок постійно запитує, коли вже братик з’явиться.
Жінка сміється, лагідно цілує його в лоба та каже, що скоро.
Тепер вона твердо вирішила, що ніколи не буде мовчати й давати комусь ображати себе і своїх дітей.
Пообіцяла собі бути сміливою, ніколи не здаватися та завжди боротися за своє щастя.
Фото ілюстративне.
