— Бабуся сказала, що ти мені замало купуєш.
Дочка одразу ж почала показувати новий телефон, який учора подарувала їй «добра» бабуся.
— Зате вона все купує, — відповіла Дарина, — Аж надто багато.
— Не надто. Просто вона мене любить.
Такі фрази стали чимось звичним у їхньому домі.
Варто було Дарині сказати щось стосовно поведінки дочки, якихось серйозних покупок або щось не дозволити, як дівчинка відразу повторювала — «бабуся мене любить, а ти — ні».
Бабуся мене любить. Бабуся сказала, що треба робити так. Бабуся дозволила. Бабуся завжди все дозволяє. Для Дарини це стало величезною проблемою.
Мілана її не слухалася, постійно просила купити дорогі речі. І її головним аргументом було — бабуся так робить, значить, тільки вона Мілану й любить.
Всі прохання до колишньої свекрухи, щоб вона хоч трошки займалася вихованням онуки, якщо вони так багато спілкуються, не були почуті.
Мабуть, навмисно.
Надії подобалося, що онука ставиться до неї краще, ніж до мами. У цьому й був сенс.
Після того, як Дарина розлучилася з чоловіком, колишня свекруха все робила для того, щоб бути для Мілани хорошою. А оскільки у неї була дуже заможна родина, то головним аргументом стали дорогі подарунки.
Дарина все ще пам’ятає, як бабуся подарувала Мілані годинник, вартість якого сильно перевищувала три середні зарплати. У тринадцять років Мілана, звісно, не могла в повному обсязі оцінити такий подарунок, їй просто подобався сам факт.
А Дарина тоді купила для доньки сукню. Мілана так на неї подивилася.
На неї, а потім — на бабусю. І цим все було сказано.
— Мама знову у суботу працює? — постійно питала бабуся у Мілани.
— Ага.
— Я так і знала, що вона з тобою проводить дуже мало часу.
— Можна мені машину на 18 років? — Запитала Мілана.
— Подивимось, як ти здаш іспити, — сказала бабуся, але сама почала посміхатися. Звичайно, вона придбає для онуки все, що дівчина захоче. Бабуся у Мілани забезпечена.
А Мілана все розповіла мамі. Не забула й про те, що мати не зробила б їй такий подарунок.
— У мене немає такого доходу, як у сім’ї твоїх родичів по батьковій лінії. Якщо вона може собі це дозволити, то нехай. Але врахуй, що керування автомобілем — це дуже велика відповідальність. Підберемо тобі хорошу автошколу, щоб я була спокійна.
— Знову. Вона мене там радує, а ти одразу починаєш говорити про відповідальність. І взагалі — чому я й досі тут? Жила б у бабусі.
Несподівано для себе Дарина зрозуміла, що вона з цим згідна. Жінка вже не справляється. Мілана нічого про себе не розповідає. Постійно каже, що їй треба більше грошей. Мало не щодня ходить до бабусі. То чому ні?
— Не буду тебе відмовляти.
Перед самим від’їздом вони надто емоційно поговорили. І Мілана сказала:
— Шкода, що мене не залишили з бабусею.
Далі жінка більше ні про що не питала. Дочка жила у бабусі та робила все, що хотіла. Дарина ж планувала перебратися кудись ближче до передмістя. Їй все вже набридло.
Надія, яка повною мірою оцінила характер онуки, запропонувала Дарині забрати Мілану назад.
— Я подумала і вирішила, що ми можемо дати тобі ще один шанс. Щоб ти змогла довести, яка хороша мати,— приблизно ось так.
Дарина все одразу зрозуміла.
— При всьому бажанні — я не можу так вчинити, адже Мілана мріяла жити з вами. Навіщо позбавляти її радості?
Мілана ж покинула навчання. Про роботу взагалі не йшла мова. Зрештою, бабуся, піддавшись умовлянням, купила для неї квартиру. Мовляв, оце зроблю, а потім уже ти сама. Але куди ж там. З кожним днем Мілані потрібно було дедалі більше грошей.
Зрозуміло, що Дарина щодня думала про те, на що перетворилися їхні стосунки, але вплинути на Мілану не могла. Ніколи не могла.
— Що вона робить? — Дивувалася колишня свекруха, яка вже підраховувала, скільки грошей пішло за цей рік. То був рідкісний випадок, коли вона прийшла до Дарини, щоб поговорити.
— Ви ж самі цього хотіли. Щоб дівчинка отримувала все, що забажає, щоб мене не слухала. Саме це й отримали, — не витримавши, відповіла Дарина.
Фото ілюстративне.
