Під час зустрічей Батьківського клубу, на консультаціях, батьківських зборах батьки дітей від 1 (!) до 10 років скaржaться на несподівані прояви агрeсії після захоплення окремими мультиками, небажання гратися навіть з батьками чи по-іншому проводити час, як лише біля екрану, крутійство і недовіру у відносинах з батьками , проблеми зі сном, перебірливість в їжі …
При цьому всі чудово знають про незворотні наслідки: проблеми із зором, поставою, нервове перенапруження, агрeсія, звикання. Що змушує в такому випадку нас, батьків, знайомити дітей з модними технічними штучками і досягненнями інформаційних технологій в такому ранньому віці? І не просто знайомити, а залишати наодинці!
Сучасні батьки піклуються про всебічний розвиток дитини. Багато хто хвалиться перед знайомими: “мій сам включає і знаходить, що йому потрібно!” Хтось вважає це за необхідне для успішного життя дитини в нових умовах. Хтось виправдовується зростаючими потребами сучасних дітей – не треба витрачати час на ігри, необхідно створити всі умови для максимального розкриття можливостей дитини. І всілякі технічні засоби займають лідируючі позиції серед цих умов.
Але вихователі, вчителі та психологи навпаки відзначають дедалі більшу кількість дітей:
1. З недорозвиненням мови (щоб дитина заговорила, необхідно, щоб мова була включена в її конкретні практичні дії, в її реальні враження і найголовніше – в її спілкування з дорослими);
2. З нездатністю концентрації на будь-якому занятті, відсутністю зацікавленості справою, ситуативністю поведінки, підвищеною неуважністю (те, що із зовні виглядає як зацікавленість тим, що відбувається на екрані, по суті є трансом, в результаті чого діти гарячково прагнуть до зміни вражень, але сприймають їх поверхнево і неповно, не аналізуючи і не пов’язуючи між собою);
3. З низькою фантазією і відсутністю творчої активності (звикаючи до інформації, виданої в готовому вигляді, діти втрачають здатність і бажання самостійно зайняти себе, змістовно і творчо грати, докладати зусиль для винаходу нових ігор, складання казок, створення власного уявного світу; максимум на що вони здатні – некритичне відтворення побаченого);
4. З невмінням спілкуватися з однолітками (спілкування поверхневе і формальне, діти не знають, коли наполягати на своєму а коли краще поступитися, погано розуміють настрої і мотиви один одного).
Чи так змінився світ, що можна стати успішним і відчувати себе щасливим без цього вміння?
Іноді батьки боязко зізнаються у власній втомі. По-перше, вам неодмінно потрібно відпочити або зробити для себе щось приємне. З’їсти цукерку або зайнятися улюбленою справою. І те й інше діти, як правило, з радістю підтримують. Якщо ж вам потрібно усамітнитися, краще подбати про це заздалегідь. Зайняти дитину легко, якщо ви навчили її гратися і знайти собі заняття. А якщо ні, або вона ще занадто мала? Іграшка, яку давно не бачила, мішечок з цікавими предметами, “коробка на випадок дощової погоди”, олівці і папір, сенсорні набори, картки із зображенням різних предметів, тварин, людей тощо, що можна зібрати для своєї дитини в хвилини творчого натхнення. Зрештою, дивіться улюблений мультфільм разом, сміючись, підспівуючи пісням, коментуючи, обговорюючи.
Гаджети часто стають рятівною паличкою в дорозі, в черзі або, коли необхідно зайнятися побутовими справами. Створіть скарбничку ігор для подібних випадків, які не потребують спеціальних пристосувань і рухової активності. Їх багато! Для дитини немає нічого цікавішого і важливішого, ніж участь у ваших повсякденних дорослих справах, зрозуміло, якщо ви знайдете можливість для прояву її самостійності, (накривати на стіл, прати і розвішувати речі, чистити овочі, заправляти ліжко, складати речі, протирати пил). Вражаючі моменти дорослого життя вона буде із задоволенням і багаторазово відтворювати в грі.
Сказане вище зовсім не є закликом усунути телевізор, комп’ютер і гаджети з життя дітей. Це, напевно, вже дуже не легко.
Але!
– перегляд мультиків (зробити собі корисну і цікаву збірку, ред.) для маленьких дітей повинен бути строго дозований; батьки повинні допомагати їм осмислювати те, що відбувається і співпереживати з героями;
– комп’ютерні ігри (розвиваючі, ред.) можна вводити тільки після того, як дитина освоїла традиційні види дитячої діяльності – малювання, конструювання, сприйняття і складання казок, коли дитина навчиться самостійно гратися (приймати ролі дорослих, придумувати уявні ситуації, будувати сюжети);
– надавати доступ до інформаційної техніки можна тільки за межами дошкільного віку (після 6-7 років), коли діти вже готові до її використання за призначенням, коли екран і гаджети будуть для них саме засобом отримання потрібної інформації, а не владним господарем над їхніми душами і не їхнім головним вихователем.
Педагог-психолог Травкіна І.В.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
