Мама завжди говорила, коли я відкривала сервант перед приходом гостей: ,, Ти добре подумала ??? ТИ ВПЕВНЕНА У ЦИХ ЛЮДЯХ? “
– Мамоооо, ну, як можна бути впевненою в людях настільки, щоб розрахувати – упустить вона, чи він, чашку з твого обожнюваного сервізу чи не впустить??? Я можу тільки з точністю сказати, що вони нічого не микнуть! Це не реально!
– Можливо виставити наші… різнокаліберні… Ось татова чашка зовсім нова… Ми її подарували татові на іменини, він дуже зрадів!
– Мамо… тато був би радий, якби ми навіть подарували йому гранований стакан! Тому що, це єдине свято, коли ти дозволяєш йому випити 200 грам! А гостям треба показати, що ми їм рааадіііііі! А не збирали стіл після розгрому Помпеї. Ну, соромно ж… їй-бо!
– Не взивай намарно. І взагалі, а чия це була ідея покликати в звичайний день цих… Квітів???
– Мамо, вони – Півончуки! І це мої друзі ще з інститутських часів… Вони одружилися на останньому курсі інституту, ти забула?
– Я все добре пам’ятаю! Вони стільки років були щасливі без нас, без тебе, їх однокурсниці… що вирішили прийти випити чаю, з нашого китайського сервізу, з тортиком, який ти купила в цій дешевенькій кулінарії, що за рогом…
– МАМООООО, там давно вже не кулінарія, а ,,Східні Солодощі”. Дуже пристойний магазин-кафе. І так, я витратила купу грошей на цей торт, я давно їх не бачила… і мені приємно, що вони погодилися прийти до мене, до нас… в гості. і не їхня вина, що у нас немає проміжного сервізу, від наших повсякденних чашок до китайського сервізу твоєї мами, моєї бабусі. Тому, я дуже довго тебе умовляла і ми вже дійшли консенсусу і ти погодилась?
– Добре-добре… не хвилюйся. Але май на увазі, якщо раптом там щось відвалиться…
– Я обіцяю тобі, що буду збирати з кожної зарплати і куплю тобі сервіз!
– Так, але такого ти не купиш! Це БАБУСИН сервіз, китайський! Таких більше немає…
– Мам, що ти хочеш?
– Доню, а можна… як-небудь перенаправити цей візит? Ти подзвониш і скажеш, що хто-небудь занедужав… Ну, нехай це буду я! І щоб не заразити цих… Квітів… Візьмеш свій тортик і підеш в гості до них?
– Мамо… вони Півончуки. І вони живуть разом з сім’єю брата, в одній квартирі. Там всі на купу… і окремо купа дітей. Мій тортик повинен буде збільшитися в розмірах… в 3, а то і в 4 рази, щоб нагодувати всю сім’ю…
– Добре, нехай приходять, хай розбивають бабусин сервіз вщент!… Тобі нічого ж не шкода! Люди, які живуть таким табором, точно нічого не шкодують… ну, розіб’ється… не шкода.
– Мамо…
– Доцю, ми з татом можемо навіть піти гуляти на цілий вечір. Щоб ви тут могли спокійно бешкетувати!
– Мамо, ну, що ти говориш???
– Я просто говорю, що для звичайних гостей… А ось, якщо б прийшли тебе сватати… можна було б і постраждати з приводу сервізу, тоді б я ні слова не сказала!
– Ти знову? Знову ця заїжджена тема… Боже мій!
– Скажи… а у них немає на прикметі якось гарний чоловік, забезпечений… з хорошою репутацією і без дітей, і аліментів???
– Мамо, я не питала. Це непристойно, по-моєму.
– Непристойно дожити до твоїх років і не обзавестися тим табором дітей, який у цих – Лавандовських!
Я махнула рукою і пішла на кухню заварювати чай для гостей, скоро сьому година. Коли пролунав дзвінок у двері, я була внутрішньо вже готова і до гучних, веселих Півончуків, і навіть до того, чого так боялася мама… Але на порозі стояв чоловік з квітами і без моїх друзів… Я навіть заглянула за двері, пам’ятаючи які фокуси влаштовували мої друзі в інституті, щоб прогуляти чергову лекцію. Ні, більше не було нікого.
– Ви до мене? Я чекаю друзів…
– Марічко… ти невиправна!)) Це ж я – Грицько Мельник! Пригадуєш? Ми вчились разом !
– Боже, Грицю! Але де ж…
– Марусю, я тепер живу з ними в одному будинку… купив квартирку. У них там щось незаплановане, малий занедужав… Та й кран якийсь полетів… потоп… Словом, вони мені подзвонили і сказали, що ти їх чекаєш… А подзвонити не зважилися, сказали: Іди, ТИ БУДЕШ СЮРПРИЗОМ… А то Машка ще відмовиться… Так ти мені рада? ))
– Грицю, звичайно ж рада! Що ти ? Несподівано просто… говорили ти десь на півночі влаштувався…
– Все розповім. Потім…
Ми сиділи на кухні. Пили чай з тортиком. І весело базікали. Від запропонованої чашки з бабусиної китайського сервізу, Грицько відмовився навідріз. Показуючи на свої величезні руки, з посмішкою басуючи на вся кухню:
– Ой, мені що-небудь простіше! Передушу ще своїми лапами… Та й до чого церемонії чаювання? ))) Давай ось цю, страшненьку, – і Грицько показав пальцем на татову подарункову чашку.
Батьки сиділи в своїй кімнаті тихо, як миші… Тільки один раз промайнуло в коридорі щасливе обличчя моєї матусі, вона помітила, що сервіз залишився стояти в кімнаті, на столі. Ми пили чай з наших повсякденних, сімейних чашок.
З мережі.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
