Нам з братом квартира дісталася після того, як не стало батьків. Мені було двадцять років, а йому чотирнадцять, я оформляла опіку, щоб він не потрапив у дитячий будинок. Родичі допомагати нам могли тільки порадами, які мені не потрібні, на відміну від грошей.
Я не змогла довчитися, тому що довелося виходити на роботу, а потім і на другу. Платити комуналку за житло, утримувати себе і брата було складно. Я до такого ритму життя звикала довго. Давалося це складно, тому що все сталося дуже швидко – вчора ти безтурботна студентка, а сьогодні вже повинна працювати за двох і виховувати брата-підлітка.
Відносини з братом теж були натягнуті. У нього наступав самий йоржистий вік, ще й те що не стало батьків наклалося. Ні, він не став пропадати з усякими сумнівними компаніями. Зате скотився по навчанню, цілими днями просиджував за комп’ютером і ніяк не хотів допомагати мені по дому. На будь-яку претензію і прохання моментально починав говорити, що я йому не мама і не батько.
Така ситуація тривала до закінчення братом школи. У вуз він вступив в сусідньому місті, там же жив в гуртожитку перший час. Я залишилася в квартирі одна і стало трохи легше, принаймні, ніхто не перевіряв мене на витримку. Після від’їзду брата приблизно через півроку наші відносини стали виправлятися, він сам дзвонив, розповідав, як справи, я теж по ньому нудьгувала, по можливості відправляла грошей, а до приїзду намагалася приготувати його улюблені страви.
Брат провчився три роки, а потім вилетів з вищого навчального закладу. Сказав, що відновлюватися не буде, тому що йому вже не подобається сфера, яку він обрав. Він повернувся в нашу спільну квартиру, ми знову стали жити разом. Відносини знову стали повільно котитися вниз.
У якийсь момент я не витримала і з’їхала до свого хлопця. Так ми прожили близько півроку, потім я вийшла за нього заміж. Відносини з братом знову налагодилися. Але в квартиру я не повернулася, жила на території чоловіка.
На жаль, шлюб тривав лише рік, а по тому з гучним тріском розвалився. Я залишилася без житла, довелося повернутися в нашу з братом квартиру. Втім, там я прожила всього два місяці, поки шукала собі житло. На це було кілька причин: брат почав зустрічатися з дівчиною, і вона готувалася до нього переїхати, я не хотіла черговий раз псувати з ним стосунки, а наш спільний побут був неможливим. Та й до моєї нової роботи добиратися було дуже незручно і довго.
Я зняла житло і переїхала. Брат з головою загруз в сімейному житті зі своєю дівчиною, а зі мною бачився тільки у свята, частіше зустрічатися було ніколи. Так ми прожили ще два роки, відносини були рівні, ніхто ні на кого не ображався.
Півроку тому брат одружився на своїй дівчинці, вона була при надії. Наскільки я знала, до цієї новини вона десь працювала, але після того, як з’ясувався її стан, звільнилася, а брат залишився єдиним годувальником.
Спочатку він просто дзвонив позичати грошей. Коли була можливість, я йому допомагала, але була у мене вона не завжди. Я платила за оренду житла і намагалася накопичити на іпотеку. Спочатку думала, що чіпати батьківську квартиру не буду, адже там брат з сім’єю в очікуванні поповнення, але тепер моя думка змінилася.
Три місяці тому брат мені подзвонив і заявив, що раз я теж власник квартири, то за законом повинна платити половину комуналки.
– По лічильників я з тебе брати не буду, але за капремонт, опалення та утримання житлового фонду половину треба оплачувати, – він мені заявив цілком серйозно.
Прекрасно придумав – він там живе і в вус не дме, в своїй квартирі, а я знімаю житло і ще йому повинна половину комуналки оплачувати! Запитала брата чи все у нього гаразд, бо таргани бігають і мені спокою не дають. Той відповів, що мене з квартири він не виганяв, я сама поїхала, але моя частка в житлі є все одно, тому треба платити. Типу, йому одному зараз складно, тому що його дружина не працює, а скоро буде дитина.
Я заявила, що платити не збираюся, а свою частку в найближчим часом виставлю на продаж, раз він так ставить питання. Такого брат не очікував, почав волати, що я не посмію так зробити, адже ця квартира – пам’ять про батьків. Знайшов, що згадати.
Але я всерйоз задумалась. І так постійно йшла йому на поступки. Сказала, що ми можемо всю квартиру виставити на продаж, гроші поділити і кожен піде своїм шляхом. Цей варіант брата теж не влаштував, адже в нього буде дитина а за ті гроші він нічого купити не зможе зовсім.
Тоді я запропонувала йому віддати мені гроші за мою частку і продовжувати жити там вже єдиним повноправним господарем. Але і цей варіант йому не підійшов – “звідки я такі гроші тобі дістану”. Мені ж все одно, я зрозуміла, що хлопчик виріс і я йому нічого не винна, до того ж хлопчик втрачає совість не по днях, а по годинах.
Дала йому на роздуми півроку. Уже три місяці він зі мною не спілкується, я теж не дзвоню. Якщо брат думає, що я забуду або передумаю, то він помиляється.
Головна картинка – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
