fbpx
Історії з життя
Бридко якось після того, як брат борг повернув. Змити з себе усе те хочеться. Ніколи не думала, що бувають такі люди. Ми ж разом росли, коли він став от таким?

Бридко якось після того, як брат борг повернув. Змити з себе усе те хочеться. Ніколи не думала, що бувають такі люди. Ми ж разом росли, коли він став от таким?

Мій покійний чоловік був прекрасним агрономом у колгоспі. Тому, як тільки люди отримали власну землю, багато хто прийшов і віддав свою землю в оренду нам. Разом гектарів з триста зібралось. Я звичайно дуже переживала, адже потрібна була техніка усе те обробити і ми залізли в величезні кредити. Але мій чоловік був прекрасним і хазяйновитим господарем. Вже за три роки ми мали гарний прибуток, посадили неабиякий сад, вирощували овочі в теплицях, мали розарій. Звичайно мій чоловік не міг усе тягнути сам, тому взяв на допомогу мого брата. Він йому дуже довіряв, як і я.

Три роки вже немає мого Володі. Мені особливо не просто. Я бачу, як брат руйнує усе, що ми будували разом. Хоч і амбітний мій братик, але в деяких речах його скупість робить свою чорну справу. Люди забирають землі, вже маємо кілька позовів від тих, кому брат землю повертати не хоче. А найгірше – він почав забирати більшу частку прибутків від моєї фірми собі.

— Ти ж навіть нічим не допомагаєш? Що хочеш?

Якщо раніше я ще якось зважаючи на родинні зв’язки і жаліла брата, то після сьогоднішнього візиту, таки буду повертати фірму, яка належить мені під керівництво своєї родини. Нічого, знайду розумних і досвічених людей, які мені допоможуть впоратись. Але мова не про те…

Я маю чотирьох дітей пагодок. Старшому дев’ять, молодшому – шість. Як і кожна мама, маю чималий запас помічних засобів першої необхідності від будь-якої дитячої недуги. Мій девіз: «Краще викинути і не скористатись жодного разу, чим буде конче необхідне і його не буде». У мене є буквально все: від животика, вушок, носика, вошей. Хто має діток, мене зрозуміє.

Телефонує на днях брат і просто благає, аби я позичила кілька засобів для його донечки.

— Все швидко почалось. Доки я в місто назад з’їжджу. Краще в тебе візьму, а завтра в місті придбаю і віддам.

Вони приїхали з невісткою удвох. Я ще здивувалась: дитина занедужала, а вони вдвох. Дістали папір і ручку і почали записувати усе, що в мене брали. Причому не тільки назву, а й в якій ємності і скільки його там залишилось. Мені вже тоді недобре стало, але ж дитину шкода!

А вчора брат із жінкою прийшли борг повертати. Зачистили вони у мене тоді практично все, бо й не знали що з їх дитиною. Повертали зі списком того, що брали але…

— Ось цього засобу у пляшечці було сто двадцять мілілітрів, але там термін спливав через пів року. Нова пляшечка коштує дорого, тому ми взяли дешевший аналог, за нього ти нам винна шістдесят гривень. Ось цей засіб поки не має ліцензії, ми придбали такий же, але для дорослих. Ми брали пачку, у дорослих дозування для дітей інше, ось тобі одна пластинка.

І так усе, абсолютно. Я не витримала – вигнала їх обох. Все, що вони принесли я викинула до смітника. Такої дріб’язковості я просто не очікувала. Вони не просто забезпечені – багаті. А тут!

Завтра шукатиму адвоката. Схоже, родини в мене вже немає.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено

facebook