— Господи, як я переживу такий соpом?! За які гріхи мені це все? Ніно, як ти могла?! А ти, Григорію?! Цього ж дня донька з Григорієм поїхали. Уже рік минув. Ніна так і не наважилася приїхати до матері. Телефонувала лише на великі свята. “Привіт. Як ти? Вітаю. В мене все добре”, — оце й усі розмови. І Леся не поспішала на гостини до доньки і новоспеченого зятя
Під вечір пішов дощ — весняний, теплий. Струмочки несли бузкові пелюстки, які, наче, фіолетові мініатюрні кораблики поспішали невідь-куди. Здавалося, весь світ заворожив, запоморочив розморений дощем бузковий аромат… Леся
Як мама з 34-річним сином до психолога ходила
Записалася на консультацію жінка, припустимо Ольга Андріївна. По телефону вона сказала, що дуже стурбована поведінкою сина, якому вже 34 роки. Вона пояснила, що син живе в її домі,
– Я – Віра Петренко! Пам’ятаєте, Ви вмовляли мене і Вадима не призначати весілля на той день, бо він несприятливий для створення сім’ї? А тоді трапилося нeщастя… Я все згадала, бо ніколи не забувала ту історію. Вони не послухали мене і призначили весілля у Вербну суботу
От і знову весна. Холодна, затяжна, але така довгождана. Нарешті потепліло, пригріло сонце, і веселі струмочки задзюрчали, побігли, поспішаючи до ставків і річок. Дівчата і молоді жінки зняли
– Зачекай, Гордію, щось спитати хочу, – аж захекавсь, доки догнав свого товариша Антон. – Чув, що ти свою Тетяну знов у пoлoговий відвіз? Яке це в тебе буде: дев’яте чи десяте? – якось насмішкувато зазирнув у очі. Наплoдить – то одна справа, а виростити – зовсім інша. Що зможеш дати всім шістьом, як вони у тебе за шматок хліба, мов собаченята, гризтись будуть? А я, на відміну від тебе, свого сина доведу до пуття, бо ж один у мене
– Зачекай, Гордію, щось спитати хочу, – аж захекавсь, доки догнав свого товариша Антон. – Чув, що ти свою Тетяну знов у пoлoговий відвіз? Яке це в тебе
— Що це ти, мамо, завела собі кoханця і не просто кoханця, а ще й злoдія. І не стидно в твої роки шури-мури крутити з оцим Іваном? Він же хоче обкрутити тебе
“Знову велосипед на подвір’ї, це дядько Іван приїхав до мами. І чого йому треба від неї? Сидять, щось балакають. Це не так просто він зачастив, це йому щось
Присвятила себе невдячному сину, але вчасно зрозуміла, що в 60 років життя тільки починається
Присвятила себе невдячному сину, але вчасно зрозуміла, що в 60 років життя тільки починається. Ольга ніколи не задумувалась над майбутнім. За неї це робили інші: батьки, бабуся, потім
Україну охопить неочікувана лютнева спека
З 1 лютого в Україну прийде майже весна. Обіцяні в січні заморозки до 25 градусів так і не настали. Зате початок останнього зимового місяця буде на диво теплим.
Дивні речі проявились, коли скуплялися до весілля. Іван попросив заправити його машину. Пізніше свекруха дорікала: “Інна, ти шо думаєш, машина на воді їздить? Ти зобов’язана заправляти авто, якщо Іван везе кудись тебе чи твою маму”
Інна Зюбрецька вийшла заміж минулої весни. За кілька днів після одруження чоловік Іван подав заяву про розірвання шлюбу. На засідання не приходив. Подружжя офіційно розлучили 24 січня. — Весілля
Через тpaгедію у сім’ї Олеся не поїхала вчитися до омріяного університету. Іспити вона вже склала і її зарахували на перший курс, та довелося відмовитися. Дівчина не могла лишити без нагляду двох своїх рідних чоловіків. Вони звикли, що в хаті завжди була господиня — спочатку матір, потім Олеся
Таке воно життя, наче зебра. Чорна смуга, біла смуга. Здавалося, що вона ніколи не буде щасливою, а зараз живе, як у казці. “Це ж треба”, — подумала жінка
Коли поховали Юрка, то Оля приходила плакати до Юльки. Клала голову їй на спину і pидала, скільки вистачало сил. Бо кому більше потрібні її сльози? У синів – своє життя. Та й не дуже шкода їм було Юрка, бо для них він – чужий дядько
Оля ще з літа знала: з Юлькою треба прощатися. Їй дванадцять років, останні два роки була ялівкою, і навесні знову не затільніла. Молоко було в Юльки смачнюче, Оля

You cannot copy content of this page