Зовні дружина й справді йому, як кажуть, не пасувала: надто він видний, а Неля, м’яко кажучи, поганенька. Та коли жінка заговорила, Люда відразу зрозуміла, що вона хороша. Постояли, поговорили і розійшлися. Погляд, яким Роман на неї кинув, прощаючись, сказав усе
– Ти знаєш, дитино, у Романа помepла жінка, – з жалем повідомила мама Люді, коли та, приїхавши на вихідні, сіла за стіл пообідати. – У якого Романа, мамо?
Ігор довгенько ховав своє кохання від матері. Підсвідомо розумів, що їй такі дівчата точно не до душі. І справді, під час знайомства Світлані аж мову відібрало – ото «цаца»! Таку й обiзвати язик не повернеться. За обідом, коли Світлана запропонувала їй спробувати запечену качку, заявила, що вегетаріанка і м’яса не їсть
Світлана з чоловіком підібралися під стать один одному: обоє мали підприємницьку жилку. Микола почав на базарі торгувати, а вона зайнялася куховарством і помаленьку дійшла до кількох власних кафе
– Люди добрі! – вигукнув зі сльозами на очах Сергій. – То не ваша вина, що Оксана, повіялась кудись з моїм колишнім другом. Пийте, їжте, хай не пропадає добро. А ви, музиканти, грайте до самого рання, хай все село бачить, як Сергій витанцьовує на своєму весіллі
Сергій підійшов до автобусної зупинки якраз в той час, коли під’їхав автобус і з нього поспіхом почали виходити пасажири. – Сергію, ти? – почувся голос поряд. Він з
Привіз син до них жінку з дитинкою. Звали її Неля, казала, що родом аж із Молдовії, там начебто в неї ще якісь важливі документи залишилися. Пожили в них літом, поки в Павла відпустка не закінчилась, та й подалися: син на роботу до обласного центру, Неля — за тими документами. А її чотирирічна донька Елеонора (хай Бог милує так дитину назвати, Уляна кликала малу тільки Олькою) лишилася в діда з бабою. Дріботіла за ними по двору, слухняно пила молоко від кози Квітки, гралася з сусідською Оксанкою
Зимова ніч — бездонна. Уляна падає у м’яку, немов сажа, темряву і летить, летить… Аж доки не натикається на гостренький дитячий голосок: — Ба, хочу казку! Уляна насилу
«Любонько! Не втікай! Дай поглянути на доньку!» – летіли за нею його слова. Люба зупинилася: «Що? Подивився? Що тобі потрібно, Володю?» Він, затинаючись, говорив про те, що давно збирався до них приїхати. Але ніяк не наважувався. Гадав, вона зачекає, бо кому потрібна буде з дитиною. Але все ще можна змінити. Якщо він і винен, то Господь і так покаpав його
Люба йшла від лiкаря і сльози заливали її обличчя. Добре, що надворі падав мокрий сніг, який змішувався зі сльозами, бо ніяк не хотілося, щоб люди помічали їх. Чим
— Господи, як я переживу такий соpом?! За які гріхи мені це все? Ніно, як ти могла?! А ти, Григорію?! Цього ж дня донька з Григорієм поїхали. Уже рік минув. Ніна так і не наважилася приїхати до матері. Телефонувала лише на великі свята. “Привіт. Як ти? Вітаю. В мене все добре”, — оце й усі розмови. І Леся не поспішала на гостини до доньки і новоспеченого зятя
Під вечір пішов дощ — весняний, теплий. Струмочки несли бузкові пелюстки, які, наче, фіолетові мініатюрні кораблики поспішали невідь-куди. Здавалося, весь світ заворожив, запоморочив розморений дощем бузковий аромат… Леся
Як мама з 34-річним сином до психолога ходила
Записалася на консультацію жінка, припустимо Ольга Андріївна. По телефону вона сказала, що дуже стурбована поведінкою сина, якому вже 34 роки. Вона пояснила, що син живе в її домі,
– Я – Віра Петренко! Пам’ятаєте, Ви вмовляли мене і Вадима не призначати весілля на той день, бо він несприятливий для створення сім’ї? А тоді трапилося нeщастя… Я все згадала, бо ніколи не забувала ту історію. Вони не послухали мене і призначили весілля у Вербну суботу
От і знову весна. Холодна, затяжна, але така довгождана. Нарешті потепліло, пригріло сонце, і веселі струмочки задзюрчали, побігли, поспішаючи до ставків і річок. Дівчата і молоді жінки зняли
– Зачекай, Гордію, щось спитати хочу, – аж захекавсь, доки догнав свого товариша Антон. – Чув, що ти свою Тетяну знов у пoлoговий відвіз? Яке це в тебе буде: дев’яте чи десяте? – якось насмішкувато зазирнув у очі. Наплoдить – то одна справа, а виростити – зовсім інша. Що зможеш дати всім шістьом, як вони у тебе за шматок хліба, мов собаченята, гризтись будуть? А я, на відміну від тебе, свого сина доведу до пуття, бо ж один у мене
– Зачекай, Гордію, щось спитати хочу, – аж захекавсь, доки догнав свого товариша Антон. – Чув, що ти свою Тетяну знов у пoлoговий відвіз? Яке це в тебе
— Що це ти, мамо, завела собі кoханця і не просто кoханця, а ще й злoдія. І не стидно в твої роки шури-мури крутити з оцим Іваном? Він же хоче обкрутити тебе
“Знову велосипед на подвір’ї, це дядько Іван приїхав до мами. І чого йому треба від неї? Сидять, щось балакають. Це не так просто він зачастив, це йому щось

You cannot copy content of this page