– Зачекай, Гордію, щось спитати хочу, – аж захекавсь, доки догнав свого товариша Антон. – Чув, що ти свою Тетяну знов у пoлoговий відвіз? Яке це в тебе буде: дев’яте чи десяте? – якось насмішкувато зазирнув у очі. Наплoдить – то одна справа, а виростити – зовсім інша. Що зможеш дати всім шістьом, як вони у тебе за шматок хліба, мов собаченята, гризтись будуть? А я, на відміну від тебе, свого сина доведу до пуття, бо ж один у мене
– Зачекай, Гордію, щось спитати хочу, – аж захекавсь, доки догнав свого товариша Антон. – Чув, що ти свою Тетяну знов у пoлoговий відвіз? Яке це в тебе
— Що це ти, мамо, завела собі кoханця і не просто кoханця, а ще й злoдія. І не стидно в твої роки шури-мури крутити з оцим Іваном? Він же хоче обкрутити тебе
“Знову велосипед на подвір’ї, це дядько Іван приїхав до мами. І чого йому треба від неї? Сидять, щось балакають. Це не так просто він зачастив, це йому щось
Присвятила себе невдячному сину, але вчасно зрозуміла, що в 60 років життя тільки починається
Присвятила себе невдячному сину, але вчасно зрозуміла, що в 60 років життя тільки починається. Ольга ніколи не задумувалась над майбутнім. За неї це робили інші: батьки, бабуся, потім
Україну охопить неочікувана лютнева спека
З 1 лютого в Україну прийде майже весна. Обіцяні в січні заморозки до 25 градусів так і не настали. Зате початок останнього зимового місяця буде на диво теплим.
Дивні речі проявились, коли скуплялися до весілля. Іван попросив заправити його машину. Пізніше свекруха дорікала: “Інна, ти шо думаєш, машина на воді їздить? Ти зобов’язана заправляти авто, якщо Іван везе кудись тебе чи твою маму”
Інна Зюбрецька вийшла заміж минулої весни. За кілька днів після одруження чоловік Іван подав заяву про розірвання шлюбу. На засідання не приходив. Подружжя офіційно розлучили 24 січня. — Весілля
Через тpaгедію у сім’ї Олеся не поїхала вчитися до омріяного університету. Іспити вона вже склала і її зарахували на перший курс, та довелося відмовитися. Дівчина не могла лишити без нагляду двох своїх рідних чоловіків. Вони звикли, що в хаті завжди була господиня — спочатку матір, потім Олеся
Таке воно життя, наче зебра. Чорна смуга, біла смуга. Здавалося, що вона ніколи не буде щасливою, а зараз живе, як у казці. “Це ж треба”, — подумала жінка
Коли поховали Юрка, то Оля приходила плакати до Юльки. Клала голову їй на спину і pидала, скільки вистачало сил. Бо кому більше потрібні її сльози? У синів – своє життя. Та й не дуже шкода їм було Юрка, бо для них він – чужий дядько
Оля ще з літа знала: з Юлькою треба прощатися. Їй дванадцять років, останні два роки була ялівкою, і навесні знову не затільніла. Молоко було в Юльки смачнюче, Оля
Настя набрала номер мобільного подруги. «Абонент поза зоною досяжності», – почула у слухавці. Сутеніло. Настя сиділа в засніженому авто посеред дороги в полі, і їй було дуже страшно. Вона картала себе за те, що у пошуках щастя й любові зібралася в подорож, попри штормові попередження, оголошені в усіх ЗМІ. «Ну й відчайдушна ж я жінка у свої тридцять п’ять. Ні, щоб сидіти вдома в теплі, в добрі… Так оце треба було їхати світ за очі та ще й в негоду», – буркала собі під ніс Настя, збираючись йти пішки в незнайоме їй місто
Очі Насті боліли від утоми, нервового напруження і постійного мерехтіння снігу попереду. Вона щосили трималася за кермо, боячись щось прогавити, не впоратися з керуванням. А сніг все сипав
Мама дзвонила по 5 разів на день, скаржачись то на батька, то на здоров’я, а якщо «синочок» не кидався в ту ж мить на допомогу, починалися іcтерики, «хвоpоби», сльози і довгі голосіння на тему «я тобі не потрібна». Якщо раптом щось потрібно матері він все кидав і летів до неї, а якщо потрібно було щось вирішувати вдома –  все повинна була робити Кіра: поклеїти шпалери – Кіра, влаштувати дочку в дитячий садок – Кіра, навіть коли потрібно було забирати дружину з пoлогового будинку він і тоді потрібен був мамі
Ти сильна, ти впораєшся – останні слова, які жінка хоче почути від коханого чоловіка. Як же так вийшло, що я чую ці слова вдруге, відчуття, що зараз зупиниться
Василь, щоб якось заспокоїти свою розгнівану половину, пояснював, що не все зразу, дасть Бог і вони поїдуть відпочивати, от трішки підзароблять грошей, та треба й економити, а не купляти щомісяця новий одяг. — На чому ж економити? Ти бачив, як ходять мої колеги на роботі, який у них одяг? — не вгамовувалась Марина
Василь, гучно грюкнувши дверима, пішов з хати. Пішов назавжди. Бо не сила було жити з нею, його дружиною. Шкодував тільки двох синів. Блукав вечірнім містом, перебираючи прожите за

You cannot copy content of this page