Розмова ніяк не давала спокою Марії. Як же так, хай і перебирала Неля хлопцями, проте вона хороша жінка і пару знайти собі могла б. Почала цікавитися у людей, в газети зазирати – і таки натрапила на жінку, аж на Вінниччині, яка викликала довіру, й поїхала до неї на розвідку. Чоловіка вмовляти не треба було, він завжди її слухав, отож погодився відвезти, хоча й відверто кепкував із затії дружини
Нелю, ти мала стільки хлопців, невже ніхто не хотів на тобі одружитися? – нарешті поцікавилася шкільна подруга, з якою не бачилися довгі роки. – Чого не хотіли –
Одна жінка розлучилася з чоловіком. Через дрібницю. Він не зустрів її в аеропорту. Що вона, маленька, чи що? Можна ж замовити таксі і без проблем доїхати додому. Гроші є
Одна жінка розлучилася з чоловіком. Через дрібницю. Він не зустрів її в аеропорту. Що вона, маленька, чи що? Можна ж замовити таксі і без проблем доїхати додому. Гроші
Олег прокинувся від неймовірного холоду, який пробирав до самісіньких кінчиків пальців, хотів було гукнути до дружини, щоб додала газу на котлі, уже й рота відкрив, але раптом пригадав: “Блiн, вона ж вчора пішла від мене, пухову ковдру забрала та й не лише ковдру… Це ж треба – перед самісіньким Новим роком посваритися! Хто ж мені зробить на свято мій улюблений салат олів’є?”
Олег прокинувся від неймовірного холоду, який пробирав до самісіньких кінчиків пальців, хотів було гукнути до дружини, щоб додала газу на котлі, уже й рота відкрив, але раптом пригадав:
Не знаю з чого, але почала в мене рости злість проти хлопця. Думалося, з малою було б мені легше, віддала б у ясла. А так щодень журися чужою дитиною. У школу треба пальто, чоботи. А якось завважила, що їсть він мало не більше за мене. Лишенько моє!
Цю, ще тоді молоду і завжди заклопотану, жінку односельці майже не бачили безтурботною або веселою. Пізніми вечорами вона крадькома носила від ожередів в’язки соломи, недільними днями збирала на
– По закордонах будеш розгулювати, а на дачі я одна спину гнути повинна? Там роботи влітку – через край. Загалом так: ніяких морів. У відпустку ти їдеш на дачу, інакше, вважай, що матері в тебе немає!,- розвернулася і пішла. А Діма і почав Насті говорити, що права мама, зараз не найзручніший час. Може іншим разом, га? Мамі допомогти треба, правда, а я поїду
– Ой, що моя Настя вчудила, – ділиться переживаннями Софія Іванівна, – вигнала чоловіка. Ні з того, ні з сього. Рік тільки, як одружилися! Ми ж з батьком
За якусь хвилю до воріт вийшов Толік, і аж розсердився, побачивши Таню. – Чого тобі? – зло прошипів. – Я люблю тебе… – прошепотіла, а сльози градом бігли по обличчю. – Ти не бачиш – у мене весілля! Тебе й знати не хочу
Дівчина поступила в педінститут, коли повернувся з армії Толік, високий, змужнілий хлопець, за яким бігала не одна дівчина. Кілька разів провів її з клубу і, зустрівши іншу, до
Тато спершу нічого не хотів говорити мамі – мабуть, не знав ще, чи щось у них із Роксоляною складеться, хотів залишити “запасний аеродром”. А може, у нього вже й були тут жінки, просто ми не здогадувались?
Мій батько подався на заробітки до Іспанії, коли ми з сестрою були ще малi Перший мій спогад iз дитинства: на ялинці сяють вогні, а я, трирічний малюк, сиджу
Коли Ігор приїхав зустрічати Олену з пoлогового, вона вийшла до нього одна, без дитини! Виявляється, вона написала відмову
Наше життя дуже дивно влаштоване. Так і виходить, що хтось із жінок завaгiтніти не може довгі роки, ходить лiкується і молиться в церкві, а хтось готовий наpoдити і
Одного вечора все почалося. Задзвонив телефон. Андрій тихо, щоб не почула Наталя, яка вкладала спати Ігоря, відповів: — Люба, я зараз вийду, щось збрешу своїй мaвпі
Він вигнaв її зі своєї квартири. Посеред ночі з 5-річним сином. Наталя в розпачі не знала куди йти. Мати живе в селі, на хуторі біля лісу, в старенькій
Хрестини справили пишні. Накликали п’ять пар кумів. Приїхали знані чиновники з адміністрації, лiкарі. Дарували, бажали, щебетали біля щасливих батьків. А далі все пішло під укіс. Сергій почав зникати з дому. Коли Віра телефонувала на мобільний, він не відповідав
Тарасик міцно тримається за татків палець. “Ти від мене більше не втечеш? – перепитує, піднявши голову. – Ніколи-ніколи?” Цим наївним запитанням він наганяє хмаринку смутку на мамине обличчя.

You cannot copy content of this page