Головна

Історії з життя

– Мамо, тату, у мене є новина, – сказала я прямо з порога, витираючи спітніле чоло. – Я виходжу заміж. У нас із Віктором буде дитина.
Історії з життя 0
Сонце тільки-но почало повертати на обід, коли я зупинилася біля високого паркану. За огорожею, на дерев’яній лаві під розлогою грушею, сидів чоловік. Він був у піджаку, з піднятим
— Вам добре сміятися! — вигукнула я, підвівшись і витираючи брудні долоні об джинси. — Ви стоїте тут, жартуєте, розказуєте про якісь селища! Ви взагалі нічого не знаєте!
Історії з життя 0
В той ранок ліс зустрів мене тишею. Низькі сірі хмари зачіпалися за верхівки смерек, а волога трава одразу промочила мої легкі кросівки. Я йшла вгору вузькою стежкою, яка
Може, я й не добре зробила, що порвала мамин щоденник і спалила його в печі, але я не хочу й на крихту бути схожою на неї, хоч усі кажуть, що моя мама була доброю людиною і мала дуже добре серце.
Історії з життя 0
Може, я й не добре зробила, що порвала мамин щоденник і спалила його в печі, але я не хочу й на крихту бути схожою на неї, хоч усі
— Алло, ти чому така мовчазна останнім часом? — запитував Ігор, дивлячись на мене. — Може, на роботі щось сталося?
Історії з життя 0
З Ігорем ми познайомилися ще під час навчання в інституті. Він вчився на старшому курсі, був кремезним, з темним густим волоссям і постійно усміхався. Ми зустрілися в бібліотеці,
Син із невісткою вирішили жити окремо. Вони знайшли якусь квартиру, склали речі в коробки й поставили мене перед фактом. Я ж віддала йому всі свої роки, намагалася забезпечити краще життя, а він вибрав не мене, а її
Історії з життя 0
Завжди лишається щось, про що не розкажеш уголос навіть близьким подругам. Я сиділа на веранді батьківської хати, дивилася, як над зарослим подвір’ям сідає вечірнє сонце. Село майже опустіло.
— Галю, де я тобі такі гроші візьму? — мовила вона, кладаючи руки на грудях. — У мене своя сім’я, діти вчаться. Ти в нас багачка, по Європах роками їздиш, хату-палац збудувала, дітям по квартирі купила. От і шукай сама. Село каже, що в тебе грошей кури не клюють, а ти по людях ходиш просити.
Історії з життя 0
Тисячу двісті кілометрів у бусику, де ноги затікають так, що потім пів дня не відчуваєш власних пальців. Я пам’ятаю той перший виїзд до найменшої дрібниці. Вдома лишився Вадим,
– Ану злізай негайно, поки не впала, – суворо сказав Назар і забрав у неї з рук молоток. – Ти подивися на неї, вилізла на старі сходинки! Нагорі ти ту клейонку все одно не втримаєш, вітер здере її за п’ять хвилин.
Історії з життя 0
Ніч видалася такою важкою, що Юстина кілька разів підривалася з ліжка й бігала до вікна, притискаючи руки до грудей. Вітер лупив у шиби з такою силою, наче збирався
Мама так і не дізналась справжньої причини мого вибору. А таємниця ця пекла мене зсередини роками.
Історії з життя 0
Світанок за вікном лише починав розливати сіре світло по шибках, а я вже лежала з розплющеними очима. З сусідньої кімнати доносилося тихе, мірне дихання. Там заснули хлопці —
— Ти на брехні своє щастя будуєш, Юлю. На моїх сльозах хату зведеш — та щастя в ній не побачиш. Ти вкрала те, що тобі не належало. Добре запам’ятай цей день. Не буде щастя ані тобі, ані твоїм дітям від цього.
Історії з життя 0
Двоє дівчат мешкали на одному кутку села. Їхні хати стояли поруч, розділені лише низьким парканом із жердин, але між ними ніколи не було щирості. Вони просто росли в
— Скільки можна в тому чорному ходити? П’ять років минуло, як Василя поховала. Молода ж ще жінка, п’ятдесяти немає. Дочки з хати повтікали, кожна має свою родину, а ти тут сама як билина в полі.
Історії з життя 0
Наприкінці літа, коли спекотне серпневе сонце починало котитися до заходу, залишаючи на траві довгі золотаві тіні, Оксану знову охопило це дивне відчуття неспокою. Вона стояла біля відчиненого вікна

You cannot copy content of this page